Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Ніч ополудні

— Цю пісню ми знаємо. Під час страйку завжди знаходяться люди, що кажуть: якщо я кину працю, вона дістанеться іншому. Ми наслухались цього досить. Так співають штрейкбрехери...

Знову запала тиша. Ззовні грюкнули двері — Пауль пішов, можливо, назавжди. Рубашов сказав:

— Товариші, інтереси промислового будівництва «там» стоять понад усім іншим. Ці інтереси значною мірою залежать від нашої зовнішньої торгівлі. Сліпа принциповість не завжди окупається. Подумайте над цим.

Портовик подався над столом уперед і вигукнув:

— Ми думали над цим! Ви «там» мусите подавати приклад. Цілий світ стежить за вами. А ви патякаєте про солідарність, жертовність і дисципліну і водночас своїми п’ятьма кораблями займаєтеся шахрайством, штрейкбрехерством...

Малий Леві випростався. Був геть блідий. Підніс люльку до вуха і якось швидко, низьким тоном, проторохтів:

— Усе, що сказав цей товариш, є і моєю думкою. Хто хоче ще висловитись? Ніхто? Засідання вважаю закритим!

Рубашов узяв свої милиці і зашкутильгав із кімнати. Тепер справи мали піти наперед визначеним, неминучим курсом. Поки флотилія заходила в порт, Рубашов послав телеграму «туди» й отримав нову директиву. Через три дні керівників портового осередку виключили з партії, а про Малого Леві у місцевій партійній газеті з’явилася стаття, де його було названо агентом-провокатором та низкою подібних епітетів.

Ще через три дні Малий Леві повісився.

Уночі Рубашову погіршало. До самого рання він не стулив очей. Напади лихоманки повторювались. Нестерпно болів зуб. Здавалось, усі рецептори його мозку були запалені і боліли. Він знав, що в його голові тепер невідступно кружлятимуть нові видіння і голоси. Пригадав Ріхарда в святковому костюмі, з запаленими очима: «Ви не смієте кинути мене на розтерзання вовкам, т-т-товаришу...» Пригадав горбатого Леві: «Хто хоче ще висловитись?» Тих, що хотіли висловитись, було багато. Але партія не визнавала вагань. Вона посувалася до мети, не зважаючи ні на що, і на закрутах свого русла викидала утоплеників. Її курс мав багато закрутів — таким був закон її буття. І кожного, хто не міг слідувати її покрученим руслом, вона викидала на берег, бо таким було її всесильне право. Прагнення й почуття індивідуума для неї нічого не значили. Його совість була для неї ніщо. Їй було абсолютно байдуже, що творилося в його голові й серці. Партія визнавала лише один непоправний злочин — ухил від її курсу. І мала лише одну кару — смерть. Смерть не була таємницею в партії. Застосування смертної кари не викликало зайвих емоцій. Смерть була логічним завершенням долі кожного відступника.

Лише над ранок Рубашов, вичерпаний і змучений, звільнився від мук минулого і заснув. Та невдовзі звуки сурми сповістили початок нового дня. А вслід за тим до камери зайшли наглядач і два охоронці і забрали його до лікаря.

Виходячи з камери, Рубашов намірився прочитати прізвища на дверях камер Заячої Губи й сусіда-офіцера, але його повели в інший бік. Камера праворуч була порожня; нею кінчався правий ряд ізоляційних камер. Крило одиночок було відгороджене від решти в’язниці солідним муром. Наблизились до важких, масивних дверей, під якими наглядач добряче упрів, перш ніж відчинив їх. Далі вони йшли довгим коридором між двома рядами дверей, де на картах виднілося по кілька прізвищ. З камер доносилися розмови, сміх, навіть пісні. Рубашов здогадався, що опинився в дільниці для кримінальників.

Проминули голярню, двері якої були відчинені. Рубашов встиг побачити арештанта, якому голили обличчя, та двох селян, яким стригли волосся — мабуть, новаки. Всі в голярні, загледівши Рубашова з вартою, повернули голови в їхній бік.

Незабаром опинилися перед дверима, на яких був намальований червоний хрест. Наглядач шанобливо застукав, кивнув Рубашову, й удвох вони зайшли досередини. Конвоїри залишились у коридорі.

Медпункт був тісний, з важким повітрям. Пахло карболкою і тютюном. Відро і дві миски, що стояли біля стола, були по вінця заповнені зужитою ватою і старими бинтами. Біля другого кінця столу сидів лікар, повернутий до прибульців спиною. Він читав газету і їв хліб, намащений смальцем.

Коли наглядач зачинив за собою двері, лікар оглянувся. Був лисий, з напричуд малим черепом.

— Каже, що болять зуби, — кивнув наглядач у бік Рубашова.

— Зуби? — перепитав лікар, вдивляючись у пацієнта. — Ану, розкрийте рота. Швидко!

Рубашов кинув на лікаря погляд, у якому не важко було розпізнати зневагу.

— Дозвольте зазначити, — сказав Рубашов тихо, — що я політичний в’язень, і тому хотів би, щоб ви поводились чемно.

Лікар повернувся до наглядача:

Попередня
-= 25 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!