Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Ніч ополудні

Якщо якась частина людського єства непідвладна смерті, то Орлова лежить десь у величезній порожнечі і дивиться своїми очима — великими й лагідними, як у корови, очима, — на товариша Рубашова, якого вона мала за бога, і який навіть пальцем не ворухнув, щоб її врятувати...

Біль у зубі наростав, вдаряючи струмом по нервах.

— Прочитати вам зміст тої вашої заяви? — запитав Іванов.

— Ні, не треба, — Рубашов раптом помітив, що його голос зробився хрипким.

— Ви, мабуть, пам’ятаєте, що ваша заява, яка одночасно була й зізнанням, закінчувалася гострим засудженням опозиції та безумовним схваленням лінії партії і її керівництва на чолі з вождем.

— Лише не ламайте комедії, — сказав Рубашов. — Ви добре знаєте, як подібні заяви пишуться. Якщо не знаєте, то заздрю вашій невинності. Тож прошу вас — облиште цю комедію.

— Ми майже дійшли до кінця, — заквапився Іванов, — Ще тільки лишилося з’ясувати два роки вашої діяльності, протягом яких ви були головою державної комісії з виробництва алюмінію. Рік тому, під час другого процесу над опозицією, головний підсудний, обмовившись про ще не до кінця з’ясовані справи, кілька разів згадав ваше прізвище. Хоч нічого конкретного сказано не було, підозра до вас серед партійців зростає. Ви робите ще одну прилюдну заяву, в якій знову проголошуєте свою вірність партії та її керівництву і різко засуджуєте злочинність опозиції. Це було якихось шість місяців тому. А сьогодні ви признаєтеся, що весь той час і навіть раніше вважали політику партії помилковою й шкідливою...

Іванов зробив паузу і випрямився у кріслі.

— Виходить, ваші заяви і клятви у вірності були лише засобом маскування. Я, між іншим, не моралізую. Ми з вами виростали на тих самих традиціях і до подібних справ ставилися однаково. Ви вважали, що наша лінія помилкова, а ваша власна — правильна. Якщо б ви це сказали відверто, вас напевно виключили б з партії, а це, в свою чергу, унеможливило б вам працю на користь власних ідей. Отже, ви мусили відкидати баласт, аби тільки служити справі, яка, на вашу думку, була єдино чистою й правильною. На вашому місці я, зрозуміло, чинив би точнісінько так, як і ви. До цих пір, отже, все в порядку...

— А далі? — не втримався Рубашов.

На обличчі Іванова знову з’явилася лагідна усмішка.

— Я не розумію однієї речі, — провадив він. — Ось зараз ви признаєтеся, що на протязі багатьох років були переконані в тому, що ми провадимо революцію до руїни. І водночас заперечуєте свою приналежність до опозиції та антидержавну діяльність. Невже ви гадаєте, я повірю, що ви спокійнісінько стежили за нашими справами зі складеними руками? І це в той час, коли ми, за вашим переконанням, закопувати революцію?

Рубашов здвигнув плечима.

— Я, мабуть, застарий і зашарпаний, щоб спромогтись на якусь протидію.

Іванов запалив нову цигарку. Його голос був тихий, але проникливий:

— Невже я повірю, що ви віддали в жертву Орлову й он тих, — він кивнув головою в бік білого прямокутника на стіні, — аби лише врятувати власну голову?

Рубашов мовчав. Ця мовчанка затяглася на кільканадцять хвилин. Чутно було лише, як Іванов пахкав цигаркою. Не дочекавшись нічого від Рубашова, слідчий заговорив знову:

— Я вас не розумію. Ось годину тому ви виголосили промову, повну всіляких випадів проти нашої політики. За кожен такий випад вас годилося б розстріляти без усякого суду. І водночас ви заперечуєте простий і логічний висновок, а саме: свою приналежність до опозиційної групи, на що ми, зрештою, маємо докази.

— Справді? — запитав Рубашов з іронією. — Якщо ви маєте докази, навіщо вам здалися мої зізнання? До речі, що ж то за докази?

— Доказів багато, — недбало сказав Іванов. — Між ними й план замаху на самого вождя.

Знову запала мовчанка. Рубашов надів пенсне.

— Дозвольте й мені поставити вам питання, — сказав він. — Ви справді вірите в це ідіотство чи тільки вдаєте?

У кутиках очей Іванова з’явилась та сама привітна лагідна усмішка.

— Я ж вам сказав, що ми маємо докази. Буду конкретнішим: ми маємо зізнання. Буду ще конкретнішим: ми маємо зізнання людини, яка мала виконати замах за вашим наказом.

— Вітаю! І що ж то за людина? Іванов голосно засміявся.

— Хвацьке питання!

— Можна те зізнання прочитати? Або зустрітися на очній ставці з тою людиною?

Іванов уже не сміявся, лише усміх застиг на його устах. Похилившись на стіл, він знову випустив дим просто Рубашову в обличчя. Ця розв’язність Рубашову не сподобалася, проте він змовчав.

— Пам’ятаєте ту історію з отрутою? — раптом сказав Іванов. — Здається, я вже запитував вас про це? Сьогодні ролі помінялися. Сьогодні ви на грані самогубства, А я хочу вам зарадити. Колись ви переконали мене, що самогубство — це дрібнобуржуазна романтика. Тепер я спробую відмовити від самогубства вас. І таким чином ми розквитаємось.

Попередня
-= 30 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!