Слава ЗСУ!

На місце зниклих книг прибували нові. Видання з соціології мали тепер безліч зносок і коментарів під текстом. Старі підручники були замінені новими. Спомини старих, уже померлих вождів революції були замінені новими споминами, написаними тими самими покійниками. Одного разу Рубашов зауважив при Орловій, що єдина річ, не замінена ще новою — це старі числа газет.

А тим часом прийшло розпорядження «звідти» назначити у посольстві бібліотекаря, який би відповідав за всі необхідні зміни. Це нове навантаження поклали на Орлову. Рубашов невдоволено щось промимрив про «дитячий садок», але врешті прийняв новий стан речей, не підозрюючи навіть, які ускладнення чекають на його подругу. І ось на черговому засіданні партійного осередку Орлову заатакували одразу з кількох боків. Троє чи четверо промовців, тон яким завдавав перший секретар, почали жалітися, що кількох особливо важливих промов Хазяїна неможливо знайти у бібліотеці. І навпаки, на полицях ще й досі повно праць опозиційних авторів. Відзначено також, що праці діячів і політиків, яких недавно було демасковано як шпигунів, зрадників і наймитів чужих держав, ще майже вчора виставлялися на видному місці. Все це викликало підозру стосовно зумисних дій з боку бібліотекарки. Усі промовці говорили крижаним тоном, підкреслено коротко, по-діловому. Промови кінчалися висновком, що партія мусить бути пильною, що члени партії мають непощадно викривати всі зловорожі підступи. Хто відмовляється від такого обов’язку, той співчуває саботажникам і підтримує ворогів народу. Орлова, змушена дати пояснення, сказала своїм звичайним, урівноваженим голосом, що вона була далека від будь-якого лихого наміру і що вона детально виконувала всі надіслані інструкції. Даючи пояснення, вона звернула свій погляд на Рубашова і затримала його на ньому довше, ніж це звичайно робила в присутності інших. Збори винесли Орловій «серйозне попередження».

Рубашов, добре знаючи методи, недавно впроваджені в партії для піднесення пильності і дисципліни, втратив спокій. Він здогадувався, що десь хтось уже заварював свій трунок для Орлової, але почувався безпомічним, бо не бачив перед собою нічого конкретного, проти чого можна було б повстати на боротьбу.

Повітря у представництві дедалі розріджувалось, дихати ставало все важче. Диктуючи чергові звіти Орловій, Рубашов уже не робив саркастичних коментарів. Цей перехід у «зону безпеки» зроджував у ньому почуття особистої провини. Це почуття, що виникало від неспроможності робити й далі саркастичні зауваження під час диктування, позбавляло його також сміливості підійти до неї ззаду й покласти їй долоні на плечі.

Минуло кілька днів, і Орлова ні разу не прийшла до його кімнати. Кілька днів він збирався запитати її про причину цього охолодження, але так і не наважився. Коли ж нарешті спитав, вона промимрила щось невиразне про мігрень і замовкла. Більше вона до нього не приходила, за винятком одного разу.

Трапилось це через три тижні після зборів, на яких Орловій було винесено «серйозне попередження». Трималася вона, як і раніше, але протягом усієї ночі Рубашова пекло відчуття, що вона сподівається від нього чогось рішучого, чогось обнадійливого. Він натомість лише сказав, що радий її візитові та пожалівся на втому, яка справді його обезволювала. Прокинувшись, помітив, що вона лежить із розплющеними очима, непорушно втупившись у стелю. Спостерігаючи її задуму, він ще дужче карався відчуттям своєї провини й ніяк не міг цього депресивного почуття позбутися.

Наступного дня перед приходом Орлової до кабінету перший секретар місії сказав Рубашову ніби довірливо, але акуратно підібраними реченнями, що брат Орлової і невістка заарештовані «там». Брат Орлової був одружений з іноземкою, отож їм обом закидалися шпигунські зв’язки із її країною, а також використання цих зв’язків для потреб опозиції.

Через кілька хвилин надійшла Орлова. Сіла за стіл і приготувала записник. Рубашов ходив по кімнаті, диктуючи свій черговий звіт, і не міг відірвати очей від її білої шиї. Його зір був прикутий до вигину, що просто фізично виводив його з рівноваги. Він дивився на її оголену шию й не міг позбутися думки про те, що «там» усіх приречених стріляють у потилицю...

На наступних зборах партійного осередку за пропозицією першого секретаря Орлову було усунуто з посади бібліотекаря через недовір’я. Усі присутні проголосували «за». Ніхто не виступав. Ніхто нічого не запитував. Ніхто не виявляв бажання подискутувати. У Рубашова якраз розболілися зуби, і він на збори не прийшов...

А ще через кілька днів Орлову та ще одного працівника місії було відкликано на Батьківщину. Їхніх прізвищ ніхто більше не згадував. Але ще кілька місяців, поки його й самого не відкликали з місії, Рубашов жадібно вдихав приємний запах її великого, неповороткого тіла, що, здавалось, затримався на всіх стінах, на всіх предметах кабінету й спальні...