Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Ніч ополудні

— Ви наводите приклади з війни, тобто з критичних обставин...

— Відколи винайдено парову машину, — відповів Іванов, — світ постійно перебуває в критичному стані. Війни й революції — лише видимі вияви цього стану. Але ближче до теми. Ваш Раскольников — дурень і злочинець. І не тому, що він діє логічно, вбиваючи стару жінку, а тому, що він убиває її заради власної користі. Засада, що мета виправдовує засоби, є і буде завжди єдино непорушною у політичній етиці. Все інше — пустодзвін, бурулька в жмені. Якби Раскольников убив ту стару за наказом партії — наприклад, щоб збільшити страйковий фонд чи відкрити підпільну друкарню, — то рівняння б зійшлося, а роман з його хибною мораллю ніколи б не був написаний. І повірте, що це було б краще для всього людства.

Рубашов не виставив жодного контраргументу. Він і далі дошукувався відповіді на питання: чи сьогодні, маючи досвід останніх місяців і днів, він відправив би Орлову на смерть? Але відповідь барилася, не приходила. Логічно Іванов мав рацію в усьому сказаному. Незримий антипод, Великий Мораліст, залишався мовчазним і виявляв свою присутність лише невиразним почуттям збентеження. І тут Іванов був правий. Манера «невидимого антипода» — ніколи не наражати себе на аргументи, а лише атакувати людину, коли вона беззахисна, — ця манера лише посилювала сумніви щодо необхідності примирення з собою.

— Я проти змішування ідеологій, — продовжував Іванов. — Є лише дві концепції людської етики, і свій початок вони беруть на протилежних полюсах. Одна з них — християнська, гуманна, проголошує, що індивідуум є недоторканий, і вважає, що закони математики не можна застосовувати до людських одиниць. Друга випливає з засади, що спільна мета виправдовує будь-які засоби. Ця концепція не лише дозволяє, а й вимагає підкорення індивідуума колективові, жертвування ним заради спільних інтересів — як жертвують кролем у лабораторних експериментах. Першу концепцію можна назвати абсолютною, і тому абстрактною мораллю. Другу — діалектичною, і тому конкретною. Шахраї й дилетанти завжди намагалися змішати ці дві ідеології докупи, хоч практично це неможливо. Кожен, кому ввірено владу й відповідальність, при першій же оказії усвідомлює, що мусить вибирати одну мораль або другу. Й хоч як фатально, він переважно вибирає другу. Чи знаєте ви з часів узаконення християнства хоч один випадок, щоб держава справді й послідовно дотримувалася християнських норм етики? Якщо знаєте — назвіть мені! Отож-бо. Ніхто не назве, бо їх не було. В разі необхідності — а політика завжди хронічно стикається з «необхідністю»— правителі винаходять «критичні обставини», які потребують виняткових заходів оборони. Відколи існують нації й класи, вони постійно перебувають у стані війни, відкладаючи на прийдешнє практику справжньої гуманності...

Рубашов визирнув у вікно. Сніг, розквашений відлигою, знову примерз і поблискував жовтуватими кристалами. Вартовий із рушницею через плече стояв на вежі. Небо було чисте, зоряне. Понад вежею мерехтів Молочний Шлях.

Він знову повернувся до Іванова.

— Погоджуюсь, — сказав, — що гуманність і політика, пошана індивідуума й соціальний прогрес — речі несумісні. Погоджуюсь, що Ганді є катастрофою для Індії, що цнотливість у виборі засобів провадить до політичної імпотенції. У негативних моментах ми згоджуємося. Але дивіться, куди завела нас альтернатива.

— Гаразд, куди?

Рубашов, потираючи своє пенсне об рукав, короткозоро дивився на Іванова.

— Куди? Дивіться, який розгардіяш, який розгардіяш ми зробили з цього золотого віку!

Іванов усміхнувся..

— Можливо. Але пригадайте Гракха, Сен-Жюста й Паризьку комуну. Революціями керували моралізуючі дилетанти. Вони завжди керувалися доброю вірою і завжди гинули через своє дилетантство. Ми перші в історії послідовні...

— Так, — підхопив Рубашов. — Ми такі послідовні, що заради справедливішого розподілу землі виморили голодом п’ять мільйонів селян протягом одного року. Ми такі послідовні, що, визволяючи робітників з ярма промислової експлуатації, послали десятки мільйонів людей до таборів примусової праці у тундру й тайгу, при тому створивши для них умови, як для рабів на галерах. Ми такі послідовні, що розбіжності у думках усуваємо одним способом — смертю, байдуже, про що йдеться: про підводні човни, мінеральні добрива чи політичну лінію щодо Китаю. Наші фахівці працюють з усвідомленням того, що найменша помилка може запровадити їх до в’язниці або під розстріл. Наше начальство жертвує людьми наліво й направо, бо знає, що люди нічого не варті, тимчасом як за найменшу невдачу відповідатиме власною головою. Наші поети розв’язують дискусії щодо стилю доносами у таємну поліцію, бо експресіоністи вважають натуралістичний стиль контрреволюційним і навпаки. Діючи послідовно в інтересах прийдешніх поколінь, ми впровадили такі обмеження для покоління сьогоднішнього, що вкоротили його пересічний вік принаймні на чверть. Щоб захистити країну, ми вдалися до виняткових заходів і видали закони перехідного періоду, кожна літера яких суперечить меті революції. Рівень життя народу нижчий від дореволюційного; умови праці гірші, дисципліна ще більше нелюдяна; виробничі норми вищі, ніж у колоніях; смертну кару застосовують навіть до дванадцятилітніх; наші закони щодо статевого співжиття примітивніші від англійських; обожнювання вождів у нас таке ж візантійське, як у найреакційніших диктатурах. Наша преса і школи культивують шовінізм, мілітаризм, догматизм, конформізм і тотальне невігластво. Влада уряду необмежена; подібної сваволі ще взагалі не було в історії. Свобода преси, думки, пересування абсолютно задушена, так ніби ми самі ніколи не проголошували прав людини. Ми створили найбільший у світі поліційний апарат, ушляхетнили донощицьке ремесло, винайшли найрафінованішу систему фізичних і моральних тортур. Батогами ми женемо стогнучі маси до майбутнього теоретичного щастя, яке тільки ми, провідники, бачимо. Енергія нашого покоління розтрачена, вичерпана. Фактично, її було розтрачено ще під час революції. Наше покоління спливло кров’ю й нічого, крім стогону й мертвої груди м’яса, фактично не залишилося. Такі наслідки нашої послідовності. Ви назвали це конкретною мораллю. По-моєму, це конкретність експериментаторів, що зірвали шкіру з жертви й залишили її стояти з оголеними клітинами, м’язами, нервами...

Попередня
-= 51 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!