Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Ніч ополудні

З винайденням парової машини почався період швидкого технічного прогресу і, як наслідок, період такого ж швидкого регресу політичного. В історичному плані промислова ера ще дуже молода. Різниця між її надзвичайно складною економічною структурою та здатністю мас цю структуру розуміти ще дуже велика. Отже, ясно, що відносна політична зрілість націй у першій половині 20-го століття менша, ніж у 200-му році перед Христом чи в кінці феодальної епохи.

Помилкою соціалістів є віра, що рівень свідомості мас поволі, але неухильно підвищується. Звідси їхня безпорадність перед новим злетом маятника; звідси ідеологічне самозасліплення народів. Ми вірили, що застосувати концепцію світу, уособлену масами, до змінних обставин буде простою справою — справою кількох років. Тим часом, беручи до уваги весь історичний досвід, цей процес треба планувати на сторіччя. Народи Європи ще далекі від повного розумового перетравлення парової машини. Лише коли вони повністю зрозуміють механіку парової доби, капіталістична система буде знищена.

Що стосується нашої Батьківщини — батьківщини революції, — то й тут маси улягають тим самим законам мислення, що й скрізь. Маси нашої Батьківщини осягли розумовий рівень вищого шлюзу, але їхня свідомість супроти стін нової шлюзової клітки є на найнижчому рівні. Нова економічна система, яку впроваджено на місце старої, стала для них іще незрозумілішою. Важке і виснажливе піднімання доводиться починати наново. Правдоподібно, мине кілька поколінь, перш ніж наші люди почнуть розуміти новий стан речей, створений ними самими під час революції.

А до того часу демократичне врядування у нас неможливе, і частка особистої свободи, що припадає на одиницю, у нас навіть менша, ніж в інших країнах. Наші керівники мусять поки що врядувати, як у порожнечі. Якщо до даної ситуації підходити з класичною ліберальною міркою, то це видовище, звісно, не з найприємніших. Страх, фарисейство, деградація, що їх ми повсюдно спостерігаємо, є зримим і неминучим виявом закону, описаного вище. Горе дурням і естетам, які запитують «як», а не «чому». Але горе й опозиції, що хоче вийти на кін у період відносної незрілості мас, як ось зараз. Апелювати до мас у період їхньої зрілості є обов’язком і функцією опозиції. Але в час незрілості лише демагоги звертаються до «вищої розсудливості народу». За цих обставин опозиція має два вибори: захопити владу шляхом змови, при тому рахуючись із фатальною інертністю мас, або у мовчазному розпачі випасти з гойдалки — «мовчки вмерти».

Є й третій шанс, не менш послідовний, перетворений у нашій країні в загальну систему: заперечити й задушити власні переконання, якщо немає змоги їх реалізувати. А що єдиним моральним критерієм, який ми визнаємо і схвалюємо, є безкорисливе служіння суспільству, то прилюдна відмова від власних переконань заради подальшого перебування в партії є почеснішим актом, ніж донкіхотське продовження безнадійної боротьби.

Почуття особистої гордості, гідності, втоми, огиди, сорому — все це має бути вирізане в самому корені...»

Рубашов почав нотувати свої думки про «гойдалку» відразу після вранішньої побудки. Це був другий після страти Багрова та бесіди з Івановим день. Взявши сніданок, Рубашов лише сьорбнув кави і так ні до чого більше й не доторкався.

Його почерк, що протягом кількох останніх днів розхитався й почав виглядати «розлізлим», тепер знову випростався й дисциплінувався. Літери знову лягали рівними рядками, між якими видніли такі ж рівномірні проміжки. Цю зміну він спостеріг, перечитуючи написане.

Об 11-й ранку його вивели на прогулянку. Цього разу його сусідом був не низенький Ріп ван Вінкель, а худий і високий, у подертих чоботах, селянин. Ріпа ван Вінкеля взагалі не було на подвір’ї, і щойно тепер Рубашов пригадав, що вранці не чув з його камери звичного «Втавайте, гнані і голодні». Стариганя, певно, кудись відвезли, але куди — Бог відає. Ріп ван Вінкель... Бідний, обтріпаний торішній метелик, що чудом пережив визначений природою вік і появився у невідповідний сезон. Пару разів наосліп облетів околицю і десь у куті упав прахом.

Селянин поруч Рубашова йшов мовчки, час до часу лише косо позираючи в його бік. Пройшовши коло, він не витримав, кашлянув і озвався:

— Я з Енської області. Вам доводилось там бувати, ваше благородіє?

Рубашов відповів заперечливо. Енська область лежала на сході, і про неї Рубашов мав туманне уявлення.

— Це дуже далеко звідси, — продовжував селянин. — Щоб дістатися туди, треба довго їхати залізницею, а тоді ще з тиждень верблюдами. А ви політичний, ваше благородіє?

— Так, — буркнув Рубашов.

Попередня
-= 54 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!