Слава ЗСУ!

Але тепер стара гвардія виснажилась. За логікою історії, чим стабільнішим ставав режим, тим твердішими мали бути його форми, щоб величезні динамічні сили, звільнені революцією, не вихопилися назовні і не висадили революцію в повітря. Часи філософських з’їздів минули. Там, де висіла фотографія інтелектуалів із цапиними борідками, тепер зяяла біла пляма. На місце філософської пристрасності прийшла всеосяжна безплідність. Революційна теорія перетворилася в кригу догматичного культу, спрощений, легко зрозумілий катехізис, який підносив Хазяїна на п’єдестал високого жерця. Його промови й статті навіть за стилем виказували святу простоту. Вони були поділені на питання й відповіді, препаровані з гідною подиву послідовністю в бік спрощення повсякденних проблем і явищ. Хазяїн, безсумнівно, мав добрий інстинкт щодо застосування «закону відносної зрілості мас». У минулому тирани змушували своїх підданих поводитися згідно з суворими приписами. Хазяїн навчив їх за своїми приписами навіть мислити.

Уявивши собі реакцію «теоретиків» ЦК на його лист, Рубашов ледь не засміявся вголос. У цій ситуації його лист був неприпустимою єрессю. Адже він критикував у ньому вітців доктрини, чиє слово було священне; він називав лопату лопатою; навіть недоторкано-свята особа Хазяїна була трактована в її історичному контексті, об’єктивно. О ті нещасливі сьогоднішні теоретики! Вони мусять корчитися в агонії, прочитавши його листа. Адже вони тільки для його й існують, щоб одягати стрибки й несподівані зміни курсу Хазяїна в шати останніх відкриттів філософії.

Деколи здавалося, що Хазяїн навмисно придумує кумедні трюки для своїх теоретиків. Одного разу він наказав комісії експертів, що редагувала журнал з економіки, зробити аналіз американської промислової кризи. Підготовка аналізу зайняла кілька місяців. Нарешті з’явився спеціальний номер журналу, в якому за допомогою тез, виголошених Хазяїном на останньому з’їзді партії, на сотнях сторінках доводилося, що темпи розвитку американської промисловості були звичайного симуляцією і що фактично Америку з’їдала депресія, покінчити з якою могла лише пролетарська революція.

У день появи цього журналу Хазяїн дав аудієнцію американському журналістові і між двома затяжками люльки приголомшив його й цілий світ такою заявою:

— Криза в Америці минула, й американська економіка знову функціонує нормально...

Усі експерти, сподіваючись офіційної нагінки або й арешту, скомпонували того самого дня листа, в якому визнавали свою вину у протягуванні контрреволюційних теорій та виготовленні шкідливих аналізів; обіцяли прилюдно спокутувати цей гріх і своєю відданістю партії виправити помилки. Лише Ісакович, сучасник і ровесник Рубашова, один з усієї комісії експертів, що належав до старої гвардії, вважав за краще застрілитися. Втаємничені у цю справу згодом стверджували, що Хазяїн затіяв цю комедію з однією метою — позбутися Ісаковича, якого підозрював в опозиційних настроях.

Комедія й трагедія. Жонглювання «революційною філософією» було засобом зміцнення диктатури, яка, попри насильницький характер, усе ж була історичною необхідністю. Що ж, тим гірше для того, хто сприймав цю комедію всерйоз, хто лише бачив дію на сцені, але не розумів машинерії поза нею. Раніше революційна політика ухвалювалася на партійних з’їздах; тепер її курс вирішувався за кулісами. Це теж був логічний наслідок «закону відносної зрілості мас».

Рубашов хотів зараз одного: опинитись у тихій бібліотеці, освітленій зеленавими лампами, щоб підкріпити там свою теорію історичними фактами. Найпродуктивніше революційна філософія творилася в еміграції, в часи вимушених перепочинків між періодами політичної діяльності, коли можна було поринути в архіви й бібліотеки. Але зараз Рубашов був би радий будь-якій бібліотеці, хай навіть «вичищеній», процензурованій, аби тихій...

Він походжав по камері, намагаючись уявити собі найближчі роки свого життя, коли політично він буде проклятий і житиме як внутрішній емігрант. Вірив, що прилюдне самозречення купить йому потрібну передишку. Зовнішня форма капітуляції не означала для нього нічого. Раз вони хочуть, хай мають стільки заяв про непогрішність Хазяїна, скільки витримає папір. Адже все це лише данина візантійському звичаєві, який постав із потреби всвердлювати кожну фразу в людські черепи шляхом спрощення й безконечного повторення. Все, що видавалося за добро, мало сяяти, як золото; все те, що вважалося злом, мусило бути чорним, як смола. Політичні заяви для мас мають бути розмальовані, як ярмаркові пряники.

Усе це речі, яких сусід із 402-ї ніколи не зрозуміє. Його вузьке поняття гідності належить до іншої епохи. Бо що таке гідність? Певний набір правил, оправлений традицією і приписами лицарських поєдинків. Нове поняття гідності формулюється інакше: бути корисним без самолюбства і залишатися таким до кінця...