Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
• То що ви мені тут хочете довести? – визвірився Джон.
• Що норми треба унормовувати! – гарикнув Михайло.
Доу спершу поникнув, потім самовдоволено вишкірився: нарешті отримав те, чого хотів.
• Нікудишній з вас психотерапевт, Михайле.
• Знаю. – сказав примирливо. – Мені моя колишня професія значно більше подобалась. Але в сучасних умовах я можу самореалізуватися тільки так.
Вони ще трохи посиділи мовчки. Зрештою, подивившись на годинник, Джон Доу підвівся, попрощався та пішов на вихід. Він повертався додому з відчуттям дивного неповного задоволення. Так, він вважав, що переміг, що довів Михайлові (той же погодився!), що з нього негодящий психотерапевт. Але… Проходячи в зворотному напрямку крізь “зміїну кишку”, оте незрозуміле “неповне” якось аж надто виросло, збільшилося, згрубіло. Тож від насолоди зосталася тільки бліда тінь, а важкий камінь опустився на душу. Чоловік швидким рухом змахнув підступну сльозу, котра пробігала в нього по щоці.
Для Михайла день видався дуже важким. Розпрощавшись із клієнтом, він полегшено зітхнув та попрямував до схованої в стіні шафи. Не можна сказати, що вернигора за чимось шкодував, радше – упевнився в терміновій необхідності супервізії та відпустки. Тож, одягнувши на спину свої крила, він вийшов через інший вихід. Вийшов і полетів у світ, де височіло райське дерево.
Ницик А. М.
19.12.2020
