Слава ЗСУ!

Через хвилин сорок Антон з Софією вже добігли до будинку своєї сестри.

Перед домом вже лежало тіло сусіда, задушене та заколоте голками.

Молоді почули крики та подивилися трохи далі від дому в напрямку містечка. Там лежало ще одно тіло, але без голови, яка лежала поруч, бо шия була повністю передавлена настільки, що вона відірвалася, як якась нитка.

А ще далі було чутно, як хтось задихається.

• Софіє, залишся тут. – Попросив Антон.

• Але це моя ялинка.

Відкрився парка сусіднього – і Антон побачив сестру з усіма своїми дітьми. Біла них був молодий чоловік з гвинтівкою.

• Вона не реагую на постріли. Гілки, якщо іх відстрелити, відростають знов. Але я зумів врятувати Настю з дітьми. Поки в ялинці відростали нові гілки, я їх сховав у себе. Ти ж пам’ятаєш, що я люблю Настю ще зі школи? Я не дам скривдити нікому ні її, ні її дітей.

• Дякую! Залишайтесь тут. У тебе є ще одна гвинтівка.

• А як же, це ж моя спеціалізація та мій бізнес. Зараз я тобі підберу. – Відповів сусід.

• Тільки швидко. Софіє, підожди мене тут, з Настею та дітьми.

Поки вони пішли в будинок за зброєю, Софія пішла в стророну, де чулися крики помираючого.

Софія підходила ближче до ялинки, коли Антон вийшов з будинку сусіда з новою гвинтівкою та деякою іншою зброєю.

• Софія! Ні! – Біг до неї Антон, коли побачив, що його дружина дуже близько до ялинки.

Антон вистрелив в ялинку, відрізавши їй одну гілку, через що тільки розізлив ялинку.

Раптом інші гілки ялинки виросли настільки, що схопили Антона через декілька метрів, та притягнули до ялинки.

Ялинка почала його душили.

• Ялинко, будь ласка, ні. Не треба його вбивати. Це я – Софія. Ти пам’ятаєш мене? Це я… Ти пам’ятаєш, як я сиділа біля тебе, як я приходила до тебе?

Ялинка подивилась на Софію.

А потім відпустила Антона, не встигнувши його задушити.

Ялинка підійшла до Софії.

• Софіє, біжи! – Крикнув Антон.

Але Софія дивилася на ялинку.

• Ялинко, не треба нікого вбивати. Будь ласка. Ти пам’ятаєш мене. Це я – Софія.

• Софіє, моя онучко. Той негідник вбив мою ялинку. Я вбив того негідника.

• Але ж інші не винні. Повернись, діду, до лісу, до своєї могили та поверни ялинку на своє місце. Я буду знов до вас обох приходити та спілкуватися з вами.

• Онучко, моя онучко, Софіє… Ялинка вже мертва. Її вбили, коли зрубали. Це лише трухлявина, яка живе, тому що моя душа не дає цій трухлявині обсипатися.

• Діду, повернись до своєї могили. Ти вбиваєш тих, з ким колись товаришував.

• Вибач, онучко. Я більше не буду. Я чомусь застряг тут. Між світами мертвих та живих. Все. Мене вже чекають. Мене кличуть. Софія, я дуже тебе любив. І зараз люблю, хоча я й привид. Я не хотів тебе засмучувати та вбивати твого чоловіка. Вибач мені. Я мало не вбив твого чоловіка. Він дуже тебе любить. Він завжди тебе любив. Він дуже хороший. Я за тебе радий. Все. Прощавай!