Слава ЗСУ!

Палець учительки поволі повзе по журналу, по синьому стовпчику прізвищ, а очі поверх окулярів пильно оглядають клас.

Вовка пригнувся, просто ліг на парту грудьми, сховавши голову за спішу Вітасика Дяченка, що сидить попереду. Тіло напружилося, немов перед стрибком, а в голові лише одна думка: «Невже не пронесе?!. Невже не пронесе?!. Не…»

— Онищенко! «Все!..»

Вовка тяжко зітхнув, поволі підвівся і став, похиливши голову, мов приречений. Він нічого не говорив, та й навіщо?.. Вчителька й без слів усе зрозуміла.

— Сідай! Одиниця «з обманом»!

Потім вона викликала Любу Присяжнюк, і та стала жваво відповідати урок.

Вовка не слухав. Вовка сидів, підперши кулаком щоку, і спідлоба дивився на Марію Василівну. Дивився з такою безсилою люттю і відчаєм, як може дивитися тільки переможений на свого ворога-переможця.

Що вона наробила отою своєю одиницею!.. Що вона наробила!..

Все пропало!.. Все!

Сергій Петрович нізащо в світі не допустить Вовку до змагань.

Нізащо в світі!..

Його тренер Сергій Петрович — залізна людина.

Та що й казати — у ДЮСШ (дитячо-юнацькій спортивній школі), куди ходить Вовка, — це закон: у кого погані оцінки, того до змагань не допускають.

А як Вовка чекав цих змагань!..

Міські змагання із стрибків у воду. Перші три призери їдуть у Краків. На міжнародні змагання поріднених міст (Київ — Лейпціг — Краків).

Краків… Міжнародні змагання… Уявляєте?..

І у Вовки були реальні шанси на призове місце. Сам Сергій Петрович сказав:

— Якщо добре відпрацюєш вхід у воду, твій стрибок «сальто з піруетом» може потягти на дев'ять балів…

Сам Сергій Петрович…

І от…

Ну, звичайно, він, Вовка, винен… Звичайно… Ну, не вивчив…

Але ж учора по телевізору був хокей. Великий хокей! СРСР — Канада. Матч з канадськими професіоналами!.. Хіба можна було в цей час готувати уроки? Люди добрі!.. А перед цим — тренування. А позавчора — дві серії «Фантомаса». Що? Не можна вже й подивитися? Того «Фантомаса» показують якийсь один нещасний раз на два роки. Всі бачили, а йому — не можна? Не можна?.. Ігор Дмитруха сказав, що «Фантомаса» треба неодмінно подивитися, бо знімуть. А йому Гришка Гонобобель казав. І так в одному лише клубі йде, на околиці. Поки туди доїхав, поки назад. Коли ж ті уроки робити? Уночі, чи що?.. Сергій Петрович сам казав, що перевтомлюватись не можна, бо втратиш спортивну форму.

До того ж Вовка був абсолютно, ну абсолютно переконаний, що його не викличуть. Адже Марія Василівна зовсім недавно викликала. І поставила трійку з плюсом. З плюсом! Цілком гарна оцінка… Спокійнісінько можна було сьогодні його не чіпати. Але ж ні— викликала! На зло викликала!.. Ну як до неї можна ставитися після цього?..

І що це взагалі за вчителька?!.

Якась старорежимська смішнячка. Не в сучасній школі їй місце, а в бурсі, в пансіоні для… для дореволюційних дівиць. Факт!

А оцінки які вона ставить! Це ж комедія, а не оцінки! Це ж для фейлетона у «Вечірній Київ»!.. У жодного вчителя в світі немає таких оцінок. І вигадала ж! Одиниця «з обманом» (Одиниця, обведена буквою О — це коли одразу не признаєшся, що не вивчив уроку). «Двійка — майже трійка» (2-·-3) — це коли старався, готував урок, але нічого не вийшло. А плюси та мінуси!.. Трійка з двома мінусами. Четвірка з трьома мінусами. П'ятірка з плюсом. Просто плюс без усякої оцінки (коли добре відповів на незначне усне питання).

Якісь царські дореволюційні оцінки. І куди тільки директор дивиться!..

А це незмінне на початку кожного уроку:

— По-опруо-осимо-о ти-ишу-у!

Вимовляє вона цю фразу, розтягуючи слова і смішно складаючи свої зморшкуваті старечі губи дудочкою.

Ну що це за вчителька, скажіть, будь ласка!

Карикатура! Сміхота!..

…На столі в Марії Василівни лежить портфель. Старий потертий шкіряний портфель, на кришці якого біліє схожа на паралелограм металева пластинка — монограма, теж стерта й подряпана, так що слів уже не видно й напис розібрати неможливо. Цьому портфелю дуже багато років, мабуть, удвоє більше, ніж Вовці. А вона все ще його носить. Такий мотлох! Не може купити нового. Просто гидко дивитися.

Вовці чомусь згадалося, як він одного разу влітку випадково зустрів Марію Василівну в Ботанічному саду. Вона сиділа на лавці з маленькою білявою дівчинкою років п'яти.

Дівчинка вередувала, кривила губки й не хотіла їсти хліб з маслом.

— Настусю, ну з'їж хоч трошечки. Я тебе прошу, — лагідно вмовляла її Марія Василівна.

Настуся одверталася й махала своєю пухленькою ручкою:

— Ай! Відчепись, ба! Перестань! Сказала, не буду, і все. Відчепись! Не приставай.