Слава ЗСУ!

У вікні стояла ніч, найчорніша, найглухіша, вже осіння. Стрілка повзла до пів на четверту. Аспірин сидів на кухні сам, і йому хотілося вити — від ниючого болю в надірваному вусі, від безвиході, від страху: а раптом він збожеволів? Раптом він уже збожеволів?!

Телефонна слухавка — мертвий чорний тюлень на білому столі — раптом вибухнула дзвінком. Аспірин підстрибнув на табуретці.

— Вибачте, — сказав жіночий голос. — Ви ще не спите?

— Ні, — мовив Аспірин, отетеріло блимаючи очима.

— їй краще?

— Так… вона заснула.

— Дуже добре… Я забула вам сказати про оцтові обтирання. Якщо температура довго не падає, розбавляйте оцет водою…

— Так, я знаю, — сказав Аспірин. У його пам’яті на секунду проявилися бляклі картинки дитинства — запах оцту й гидотної ганчірки на чолі.

— Дуже добре, — повторила сусідка й замовкла. Ніби чекала від нього якихось слів. Ніби немає нічого природнішого, ніж телефонувати напівзнайомій людині о пів на четверту ночі. Аспірин мовчав теж.

— То занести вам оцет? — запитала сусідка.

Він налив їй вірменського коньяку. Вона не відмовлялася, але й пила мало — більше гріла келих у долонях, вивчала коньячні ніжки на склі.

— У вас є діти? — запитав Аспірин.

Вона заперечливо похитала головою:

— Лише племінники.

— Ви, мабуть, дуже добра людина?

— Чому ви так вирішили?

— Ну, — Аспірин посміхнувся, — прийшли мені на допомогу… з оцтом. ..із цим, як його… вночі… Хоча й не мусили.

— Нічого страшного. — Вона посміхнулася. — Я все одно не сплю після чергування.

— Я теж не сплю. — Він хлюпнув їй ще коньяку, хоча келих був майже повний. — Другу ніч уже. А завтра в мене ще ранковий етер. Із дев’ятої ранку.

— Я десь читала, — жінка торкнулася губами бурштинової коньячної поверхні, — що іноді… у деяких випадках… дефіцит сну і напружена робота мають терапевтичний ефект. За душевних травм, я маю на увазі.

— Ви психолог?

— Ні, я інженер. Технар. Працюю на ТЕЦ. Сьогодні було чергування.

— Вам, певно, не подобається «Лапа-Радіо», — припустив Аспірин.

— Чому?

— Мені так здається.

— Я людина широких поглядів. — Вона говорила так само спокійно, але в очах тепер ясно читався сарказм. — Якщо таке хтось слухає — отже, це комусь потрібно…

— Потрібно, — сказав Аспірин. — І петеушникам, і водіям, і офісним пацюкам. І ви дарма ними нехтуєте.

Вона ледь похитала головою:

— Олексію… я ж не запитую, в чому ваша біда. Але, може, вам варто поспати хоча б кілька годин, і тоді ви зможете вирішити…

— Неможливо вирішити, — швидко сказав Аспірин. — Або вирішиться саме, або… не вирішиться. Усе, що я роблю… виходить тільки гірше.

Вона розглядала його обличчя; вона тактовно не запитувала, чим треба вдарити людину, щоб утворився такий от відбиток чотирьох пазурів.

— Ви не пробували звертатися в міліцію?

Аспірин застогнав.

— Тоді візьміть тайм-аут, — сказала жінка, знову торкаючись губами коньяку. — Просто лягайте спати.

Уже проводжаючи її, він раптом спохватився:

— Вибачте… а як вас звуть?

СУБОТА

— Дорогі мої, сьогодні свято для всього людства, яке вміє твердо мислити. Закінчилась робота, і знов прийшла субота, і нам тепер охота, усім охота, всім хочеться, але не всі мають змогу… Суботній ранок на «Лапа-Радіо», останній вікенд літа, що минає, за віконцем сонечко, таке прикольне світило, воно зранку встає, а увечері сідає, і так завжди, от якби було навпаки! Ну що ж, ми даремно розмріялися, режисер дає мені знати, що в нас є дзвінок… Є дзвіночок… Алло, ми вас слухаємо! Говоріть, хто ви і чого бажаєте в цьому житті! Ой, здається, дівчина злякалась і повісила слухавку. Ну нічого: зате ми тепер можемо спокійно послухати Ладу Денс, і вона нам заспіває…

Аспірин говорив, не розплющуючи очей.

Хвилина, ще хвилина. Реклама. Прогноз погоди. Хвилина, ще хвилина, і так хвилина за хвилиною. Рівне, бадьоре, часом навіть стильне бурмотіння Аспірина заповнювало салони авт і квартири, шаруділо в навушниках і виривалося з динаміків; якщо я божевільний, думав Аспірин, на секунду розплющуючи очі, то й ви — ненормальні. Задурюю вам голови, забалакую, заколисую, верзу нісенітниці, можу зараз, не змінюючи інтонації, розповісти всю свою історію, і нічого не зміниться. Зателефонує якийсь дурень і попросить Смердючку…

Уранці лікарка з поліклініки послухала Олену і виявила в неї бронхіт. Довго писала рецепти, нудно пояснювала Аспірину, як правильно ставити гірчичники і чому банки — це варварство і кам’яний вік. Пригрозила пневмонією, в яку неодмінно все це переросте, якщо негайно не вжити рішучих заходів, і розповіла кілька випадків із практики, коли дітей довелося госпіталізувати, хоча починалося із застуди…