Слава ЗСУ!

І він простягнув до неї руку, щасливий, що все так добре розв’язалося і не було, здається, тих метушливих днів, коли вони вважали одне одного чужими людьми. Рука провалилася в порожнечу, але Аспірин не захотів прокидатися. Не розплющуючи очей, спробував ще раз — дотягтися…

І отямився.

Штори були сірі, кімната — інша, ніякої лампи не було й близько. Смужка світла вибивалася з-під дверей.

Мружачись, він вийшов у коридор: по всій квартирі пахло хвоєю, і ялинка вже не валялася, зв’язана, на підлозі в прихожій. Вона стояла у вітальні у великому відрі, величезна, волога, і займала ледь не півкімнати.

Під ялинкою сидів на розстеленій наволочці Мишко. Дивився на Аспірина.

— Де ти іграшки зберігаєш? — Олена вперше за багато днів виглядала задоволеною. — У розумінні, ялинкові?

Аспірин показав їй картонну коробку, засунуту в глиб шафи, що перекочувала ще з батьківської квартири і її не відкривали як мінімум років десять. Олена стерла з картонки пилюку й підняла кришку. На світ одне по одному з’являлися шишечки й кульки; в Олени зашарілись щоки. Вона розглядала блискучі забавки і робила гримаси своєму кумедному відображенню, потім відшукала червоний із блискітками ковпак і вдягнула на Мишка — словом, поводилася так, як і належить дівчинці, яка уперше відкрила коробку з ялинковими іграшками. Аспірин мимоволі пригадав, як і сам сидів колись перед цією коробкою, перебираючи скарби, смакуючи свято. А поруч, на підлозі чи на дивані, сиділи тато чи мама. Чи вони обоє; Аспірину здавалося, ще мить — і відчуття дитинства повториться. Ще мить…

— Ви полаялися з Іриною? — раптом запитала Олена, і чари розвіялися. Спогади минули.

— Чому ти так вирішила?

— Мені здалося.

— Ми не лаялися. Просто, знаєш, у дорослих бувають складні дорослі проблеми, стосунки…

— Але ти ж із нею спав, — із поблажливою посмішкою мовила Олена. — Вам обом подобалося. Чому ж ви розсталися?

Аспірин випустив бурульку, і вона розбилася. Шиплячи і лаючись крізь зуби, він побрів на кухню по віника.

Олена випередила його — прийшла з пилососом. Він дивився, як вона вичищає килим, а заодно диван і простір під музичним центром.

— Ми з Іриною чужі люди, — сказав він, коли пилосос нарешті замовк. — А крім того…

Олена підняла кришку піаніно. Взяла акорд. Аспірин здригнувся.

— А крім того, тобі й так добре, Олексію. Ти стильний, веселий, популярний, упевнений в собі. До тебе до старості липнутимуть жінки — не відчуватимеш браку ні бабок, ні жіночок. Навіщо тобі орати землю, поливати й полоти, і збирати врожай, якщо ти можеш піти на карнавал — і тебе засиплють солодкими плодами з голови до ніг?

Її руки пурхнули над клавішами. Пробігла мелодія, ніби вивірка, стриб — і нема, лише гілки гойдаються.

— Кучеряво говориш, — видавив Аспірин.

— Але по суті — правильно?

— А тобі що з того?

— Нічого. — Вона знизала плечима.

— Ну то й заткнися!

Він пішов до себе, киплячи від злості й умираючи, як хлопчик, від гіркої образи. Олена бавилася з ним: прикинувшись справжньою дівчинкою, провокувала в ньому батьківські почуття. Та раптом скидала маску і з цинічною посмішкою тицяла пальцем у болюче місце. І якого дідька він притягнув додому цю ялинку…

Він глянув на годинника і зрозумів, що спізнюється в клуб. І, гарячково збираючись, пообіцяв собі, коли відпрацює, напитися.

СІЧЕНЬ

— Так, Валю, ми вас слухаємо! Валю, говоріть, ви в етері!

— Алло…

— Так, усі вас чують, я нагадую: ми граємо в слівця, Г наша фішка сьогодні — кохання у новорічну ніч! Вальцю, ви зустріли своє кохання за новорічним столом?

— Так…

— І як його звуть?

— Ігор…

— І ви хочете, щоб свято тривало, чи не так? У вас є шанс виграти ніч у п’ятизірковому готелі «Фламенго», одну ніч, пам’ять про яку житиме віки! Для того, щоб вам з Ігорем виграти цю ніч, треба правильно відповісти на запитання, одержати ігровий номер і взяти участь у розіграші! Ви готові?

(Під Новий рік Аспірин, як завжди, працював і повернувся додому десь о дев’ятій ранку, тверезий, похмурий, із тупим болем у потилиці. У дворі, посиланому прогорілими залишками феєрверків, курили собачники, а їхні вихованці, дог і ротвейлер, петляли по снігу, як два вічні двигуни.

У Ірининих вікнах не світилося.

Відчинивши вхідні двері, він найперше заглянув у вітальню: Олена спала, обнявши Мишка. Під ялинкою стояла тарілка із залишками тістечка, склянка з-під соку і скрипка в розкритому футлярі.

Аспірин зняв куртку і стягнув черевики. Полегшено застогнавши, сунув ноги в пантофлі й побрів на кухню. Відкрив холодильник, витяг пляшку темного пива. Піна побігла через край гранованого кухля, Аспірин припав до джерела, як верблюд.