Слава ЗСУ!



Василь простував шутрованою дорогою до панського двору. Замилувався зеленими горами, високими стрункими смереками, вершини яких ніби підпирали небо. Ішов з різними думками у голові і мало не спіткнувся, побачивши за два кроки величезну гадюку, яка переповзала у бік обриву ( урвища). Вже,був вхопився за топірця для захисту, але згадав розповідь людей, що гадюка ніколи не нападає на людину,хіба якщо наступити на неї. Вразило його найбільше те, що вона така велика сажнів на два, а може і більше. Голова, як у маленького козеняти. Отаке побачив вперше. Неодноразово бачив цих плазунів на обійсті, у копицях сіна, у стодолі, хліві, але невеликі, а це щось надзвичайне. Скажи кому-небудь, - засіють. Ух, аж моторошно стало, і прискорив ходу, бо й так спізнюється на роботу. Хлопці-односельці уже давно працюють в урочищі, по очищенню лісу від кущів, хащів, а я ледащо, теліпаюсь та ще й така оказія трапилася.

Неподалік уже видніється величезний камінь-валун з чудернацькими написами, що ніхто не може їх прочитати. Підійшов до каменя і побачив на пеньку старця з ціпком, на одному кінці якого вирізана голова звіра. Дідуню!- а ви де тут взялись з позаранку? - га? Василю, Василю, нам старим не спиться, встаю разом із природою коли багато роси,якою зволожую тіло, роса додає силу і енергетику. Дідуню,- а звідки ви знаєте, як мене звати?

Я все знаю, - синку, а якщо хочеш знати, що воно так, то скоро до нас підійде хлопчина з кошиком у руках. Він уже на підході. А ви напевно мольфар?- авжеж. Вперше бачу мольфара. І ще не раз будеш бачити. Я знаю, що ти хочеш спекатися мене, бо спішиш на роботу. Правду кажеш, синку?- правда. Василь уже і думати перестав бо дідунь читає його думки. А ти не спіши на роботу, нічого тобі за те не буде, бо гайдуки панські тебе бачать. Як так може бути?- думав Василь. Що за чари у дідуня? Мені бачиться завдяки ось цьому валуну. Цей камінь підзаряджає мою енергетику і дає можливість бачити те, що не дає іншим. Мої друзі звірі, дерева, трави. Спілкуються із духами природи, розумую їхню мову, а вам здається, що вони німі.

Ото втратив у халепу,- подумав Василь та уже вирішив, що з дідунем варто поспілкуватися. Бачу, дідуню, що умієте читати думки? - авжеж. То може скажете, як звати мою дівчину? – Не твоя вона, не твоя. Василь змінився на лиці від почутого, і готовий був заперечити та почув голос дідуня. Заспокійся, Василю. Вона панича любаска, на якого працюєш. Та, що ви таке говорите, - уже злився Василь. Та я ходжу до пана на підробітки за злоті аби придбати віно. Ми скоро поберемося, хоча її батько проти нашої волі бо я, син із бідної родини, але маю силу Буй- тура і зароблю на віно. Роботи ніякої не боюсь. Старець, якось незвично посміхнувся у сиві вуса і почав заспокоювати Василя, в якого все кипіло, а заперечувати не став, бо знав, що його думки прочитані.

Скільки років вам дідуню? – напевно багато? Бо борода до пояса і вже пожовкла, а на голові пару білих волосків, напевно літ за сто, а може і більше? Багато, багато – ніхто і не скаже мені скільки років, бо записів ніхто не вів. Народився у лісі в батьків вішунів.  Мої предки і я поклоняємося духи природи. Жили і я живу в гармонії з нею. Природа дає притулок, їжу, силу, провидіння і життя. Народженні, щоб робити добро і боремося з духами зла, темними силами. З ними війна із незапам’ятних часів. Силу беремо із буйних трав, кремезних дерев, з каменя біля якого сидимо. Ось бачиш ці химерні знаки? — Криптограми. Цей камінь дає життя, його енергією збагачуємо плоть і віру. На цьому камені наші пращури проводили ритуальні обряди і на знак подяки дарували, — приносили жертву. Що, вбивали людей, звірів? — не вгавав Василь. Та ні! Людей на пожертву не віддавали, а дрібних звірі убивали і їхньою кров’ю окроплювали капище, а м’ясо споживали. А то, що за така релігія? — Сильніша за інші — промовив старець. Ми у храми не ходимо, бо нас неправильно зрозуміють деякі люди.  Нас ніби побоюються, але як біда станеться ідуть до нас за допомогою.