Слава ЗСУ!

Ми знаємось тільки із світлими добрими духами. І як я вже казав,- воюємо із духами зла. Василь побачив, як підбігла білочка і вмостилася на плечі дідуня. Дідуньо погладив її вона пригорнулась до грудей старця і ніби, щось промовляла до нього. Хоче людської ласки, тепла. У природі усе живе. Навіть ось цей камінь-валун на дотик холодний, а віддає тепло, живильну енергетику. Травинка під ногами, це теж живий організм, тягнеться до сонця, дихає киснем, дає цілющу силу і снагу. Трави є цілющі, ті, які лікують недуги, а є і отруйні — вони темних сил-зла. Такі і серед людей є добрі, щирі, а є злі, лукаві, недобрі. У лісах є багато різних порід деревини. Деревина дає життя усьому живому у природі. Якщо відчуваю упадок сил, іду до кремезного дуба — обніму стовбур і відчуваю приплив цілющої сили. Люди знищують ліси не задумуючись, що коріння проникає у тріщини скал, гірської породи укріплюючи грунт. Якщо вирубувати ліси почнуться зсуви грунту і таким чином порушується ерозія, знищується ягідники і т.д.

Синку, про значення природи у житті людей, можна багато говорити, а ти спішиш на роботу до пана. Пани добрими не бувають. Наш панич хоч і молодий, але у душі має злість за смерть свого батька, якого повісили опришки. Тобі теж доведеться воювати з паничем. Ти, з ватагою відчайдухів будеш боротися з панами — кровопивцями, якого охороняють гайдуки- блазні, твої односельці та з інших сіл повіту. Синку, бий клятих панів і женіть їх аж до Кракова. Я завжди буду поруч.

А ось, як я казав іде до нас хлопчина, твій помічник і ти будеш його слухатися хоча ти і старший віком.

Коли хлопчина підійшов старець ніби з необачності опустив ціпок з головою звіра. Василь нагнувся, щоб підняти, та відірвати від землі не зміг. Хлопчина підійшов і з легкістю підняв його і дав у руки старця. Ого! — ти дивися, такий малий, а сили багато,— промовив Василь. Я ж тобі казав, що він буде у тебе мудрим помічником і слухатись будеш його. Ви напевно чули про опришків на Гуцульщині, його отамана Олексу Довбуша. Та щось трохи чули. До вас він не прийде,бо велика дорога, та ви самі зорганізуйтеся, створіть ватагу відчайдухів, а я завжди буду поруч. Не баріться. А зараз мені пора іти до своїх духів. Про мене, старого мольфара, не забувайте, і коли буде якась біда покличте і будемо зустрічатися біля цього каменя-валуна на якому зашифровані криптограми. Ви дітки відверніться, мені пора у дорогу. Василь із хлопцем стояли ніби вкопані. Коли нарешті повернулися, то дідуня уже і слід пропав. Хіба у небі літав беркут, а лісом прошелестів вітер. Переглянулись між собою і присіли. Я нічого не зрозумів? — промовив Василь, і я теж. Хлопець назвався Іваном. Трохи посиділи. Чий будеш, хлопчино? — я вас знаю Василю, а я син Пелагни, що живе на околиці села під лісом. Ну що, мені уже пізно йти до пана, а додому ще зарано.

Та враз розмову перервав стукіт копит та коліс фіри. Напевно їде панич із своїми гайдуками. Давай сховаємось за каменем. Давайте. На горбку появилися два вершники - гайдуки, а за ними бричка з паничем і панею. Куди вони прямують? — до села, а чого? Кола курява спала- побачили хіба двох вершників, які їхали позаду брички.

**********************

Ну, що будемо робити, Івасю? Ба я знаю? Ідемо до лісу у бік села, назбираємо грибів, а там, як Бог дасть. А знаєш, дідуньо добре говорив. Може і направду треба йти до лісу і громити паничів. Засіли кровопивці, народ мурдують, дівчат заманюють до палаців і гвалтують. При цих словах Василь оторопів і аж спітнів. Мольфар казав, що моя Мирослава моєю не буде, а молодого панича. Та я його вб’ю, повішу на гілці за ноги вниз головою. Так, так, Івасю, треба зорганізуватися і бити панів. А як набрати хлопців?