Слава ЗСУ!

Гайдуками у панича наші селяни, як провідають щось про нас,- донесуть паничу і вважай зогниєш у панському льосі. Василю, я беру на себе організацію ватаги. Добір буду проводити сам. Мене Бог нагородив провидінням і через моє решето ніхто не попаде із близьких чи родичів панських гайдуків. Ту справу треба вже починати, то ж берись хутко за неї. Будемо зустрічатися кожного дня під вечір, щоб не привертати уваги інших.

Другого дня до каменя прийшло четверо легінів.

Доброго дня, здоров будь Василю, і вам того ж, — відповів. Що маємо робити? — Добру справу хлопці. Але перш ніж перейти до справи ви мусите дати клятву на вірність і не зрадити ватагу. Та ти, що Василю? — Ми знаємо на що ідемо. Ну добре хлопці. Нас мало, а треба набрати хоча би два десятки хлопців. Будуть, будуть, а може і більше ніж два десятки. Як тільки народ побачить, що панський палац горить, то на всіх замало буде лісу. Досить гнути спину на паничів. Та де то видано, аби у ліс за хмизом було заборонено ходити, а за гриби, ягоди треба платити мито. Покладемо край цьому знущанню.

Давайте хлопці зберемося через тиждень біля каменя. Добре, добре. А там ми обговоримо все і про все.

Та Василь кожного дня ходив до каменя і кожного дня приходили все нові і нові легіні, і всім говорив про день зустрічі усіх бажаючих.

Визначений саме перед пасхальними святами день зібрались легіні і Василь не міг повірити, що Івась організував більше двох десятків легінів відчайдухів.

****************************

Хлопці усілися на траву у коло і чекали, що скаже Василь. Василь вмостився на пеньок, обдивився навкруги і посміхнувшись у вус почав розмову.

Дорогі мої односельці, недавно ідучи на роботу до пана, ось на цьому місці зустрівся з мольфаром. Не повірите? — Але то був справжній мольфар з білою бородою до пояса. Ми довго говорили і він нагадав, що на гуцульщині Олекса Довбуш з опришками громить, пускає червоного півня на палаци паничів.

До Довбуша далека дорога і він до нас не прийде добру справу робити, то ж мусимо самі раду дати у боротьбі з панським свавіллям. Досить знущань над нами, доки маємо гнути спини на панів? — Та воно то так — промовив легінь із ватаги, але з чим підемо на панів? З топірцями? — У них берданки, пістолі, кріси. Будуть і в нас — щось придумаємо відповідь — відповів Василь. А гайдуки ті, що з нашого села проти нас підуть, бо не знають, що їхні обійстя підуть з димом. Але обачними мусимо бути. Нікому наших намірів не розкривайте, навіть родині. Нині ми обговоримо організаційні питання і перше, що нам треба зробити то вибрати отамана. Хочу знати вашу думку бо від отамана залежить подальші дії ватаги. А що тут вибирати, Василю? — проказав Михайло Чунгай трохи старший за Василя. Ось ми і оберемо тебе, ти то захотів і доводять до кінця. Добре кажу хлопці? — так, так отаманом бути Василю. Чи всі згідні? Знову промовив Михайло. Усі, усі тоді підніміть руку хто згідний. Всі хором підняли, тож, Василю, бути тобі нашим отаманом. Василь хоч і знав, що вибору іншого не буде, та почав оправдовуватися, що безграмотний і є старші мужі, яким під силу така ноша. Дякую за довіру легіні, не підведу, довіру приймаю, але й вам треба буде сповняти мої накази. Знаю на що іду і не підведу вас і селян не тільки нашого села, але і до повіту дійдемо, якщо виставлені нами умови не будуть виконані. Хто із нас знається на письмі прошу підняти руку. В раз побачив три руки підняті. Один із вас бути писарем біля мене і треба скласти клятву — покуту. Вам трьом даю термін до завтра написати клятву на папері. А де брати папір? — Промовив один із грамотних. Ото і перше завдання твоє — придбати папір, — відповів Василь.