Слава ЗСУ!

Нарешті Василь згадав, що пора іти до сім’ї. Іване?! Іван підійшов до Василя. Іване там у погребі ще є вино. Дай хлопцям, нехай відсвяткують розставання. Добрі хлопці, гарні відчайдухи. Іван незабаром повернувся з оберемком пляшок і розставив на стіл. Ну що хлопці випийте того трунку за усе добре. А ти, що не хочеш з нами? Мені ніколи, уже зачекались друзі. Іван почоломкався з кожним і пішов до своїх. До панського двору добрались, коли сонце ще не дійшло до обрію. Ворота розчинені навстіж, хорти по під парканом, що винюхували. Побачивши людей гавкали і почали плекатись бо по запаху пізнали своїх. Жовніри наробили немало лиха. На кухні по перекидували казани, дорогий посуд потовкли, двері вивалили, погріб відчинено, у льодні двері відсутні. Наробила шкоди і прибульці узялись до роботи. Маруся з Урсулою зайнялись Наведенням порядку на кухні. Іван з Петром взялись за рубкою дров. Гайдук Андрій пішов до воріт. Василь з Мирославою пішли у спальню приспати Славомиру. Василь довго не забарився і долучився до хлопців. У воротах з’явились два молоді опришки, яких Василь призначив на допомогу жінкам у попередній раз. Хлопцем так сподобалось у дворі, що не пішли до рідні у село, а завернули до панського двору. Василь і Іван зраділи появі цих опришок. Роботи вистачить на усіх. Василь з Іваном взяли пістолі і рушниці, пішли у ліс за дичиною. Невдовзі повернулись не з пустими руками. На кухні дівчата уже навели порядок, на допомогу прийшов Петро. Розтопили у печі і кухні. Наносили води у казани. Урсула ані на крок не відходила від Петра.

**********************

У села Карпат поверталось нове омріяне життя. Навіть сонце стало яскравіше світити, тепло стало не тільки на землі, але у душах селян. Природа ожила, чути шум потоків і пісні горян повсюди. Та чи надовго?! Ніхто не перечив іти у ліс за дровами і живністю. Селяни раділи від щастя. Василь з Іваном та опришками відлучились на день до села бо треба закінчувати будувати оселі. Роботи багато, та селяни здружилися і допомагали одні другим. Робота кипіла.

Василь з Мирославою, Марія з Данилом обвінчалися а також провели Боже таїнство-хрещення Славомири.

Василь з сім’єю перебрались жити у село. Щойно побудована оселя наповнилась радісним життя. Щаслива сім’я, свята родина.

Василя обрали війтом і мусів цілими днями пропадати у громаді. Роботи дуже багато. Треба укріплювати береги річки, насипати вал, а де греблю. Побудували міст для переходу на полонини. Вимощували каменем дороги, робота кипіла, ніхто склавши руки не сидів.

Іван дуже часто навідувався до матері і допомагав по господарству. Накинув оком на сусідську дівчину і невдовзі заручились. Спочатку жили у матері, а потім перебрались до панського двору. Були і плач матері її батьків, та поблагословивши молодят заспокоїлись і відправили з Богом до панського двору. Урсула з Петром зраділи появі Івана з Василиною. Зажили мирно. А до них приєдналися Маруся з Данилом. Три сім’ї під одним дахом. Місця вистачило усім і жили до старості. Гайдук Андрій відійшов в інший Господній світ. Життя горян у руках самих горян. Над горами запанував мир і спокій. Чи надовго?! Над горами сходило сонце свободи. Дідуньо -мольфар опираючись на ціпок прямував до каменя-валуна… Високо у небі поважно ширяв одинокий беркут. Із висоти він вишукував здобич.