Слава ЗСУ!

Я дістався до хатини, вийняв свою рибу й повечеряв.

- Чого ти никаєш тут і спалюєш своє життя задля якоїсь школярки й задля ночей, наповнених спустошеними снами? Навкруг твоєї голови мовби завмер палючий вітер - духмяний, споконвічний вітер. А тим часом небо мерехтить дивовижною блакиттю і гори подають клич. Гей, Езопе, ходімо!

ХХІІ
Минув тиждень. Я позичив у коваля човен і ловив собі рибу. Едварда з бароном, коли той вертався з моря, вечорами завжди були разом. Якось я бачив їх біля млина. А одного вечора вони вдвох пройшли повз мою хатину; я відскочив від вікна й про всяк випадок тихенько замкнув двері. Мене нітрохи не обходило те, що я побачив їх разом; я стенув плечима. Якось у вечері я зустрів їх на дорозі, й ми вклонились одне одному: я дав баронові першому вклонитися, а сам підніс до кашкета два пальці, - ось, мовляв, який я нечема. Я минав їх неквапною ходою, міряючи обох байдужим поглядом.

Збіг ще один день.

Як багато тих довгих днів збігло! Мене щось постійно гнітило, серце безтямно обмірковувало події, навіть на тому привітному сірому камені, що стояв біля моєї хатини, ніби з’являвся вираз страждання й розпуки, коли я його минав. Збиралося на дощ, страшенно парило, задуха стрічала мене всюди, куди я потикався; крутило в лівій нозі; уранці я бачив, як рвався з голобель один із коней добродія Мака, - все це для мене означало переміну погоди. “Поки стоїть година, добре було б запастися їжею,” - подумав я.

Я прив’язав Езопа, взяв рибальські снасті й рушницю і пішов на пристань. Я був страшенно пригнічений.

- Коли прибуде поштовий пароплав?- спитав якогось рибалки.

- Поштовий пароплав? Через три тижні,- відповів рибалка.

- Я чекаю мундир,- сказав я.

Потім я стрів прикажчика добродія Мака. Взявши його за руку, спитав:

- Скажіть мені, ради Бога, ви більше не граєте у віст у Сірілунні?

- Чого ж, часто граємо,- відповів він.

Мовчання.

- А я останнім часом не зміг туди вибратись,- сказав я.

Я поплив човном до того міста, де зазвичай ловлю рибу. В повітрі стояла задуха, хмарами купчились комарі, і я, рятуючись від них, весь час мусив курити. Клювала пікша, я ловив вудкою на два гачки й мав добрий улов. Пливучи до берега, я підстрелив двох гагарок.

Коли я причалив, то побачив на пристані коваля. Він був зайнятий роботою. Мені дещо спадає на думку, і я питаю його:

- Може, підемо додому?

- Ні,- відповідає він.- Добродій Мак дав мені роботу аж до півночі.

Я кивнув головою, а сам собі подумав: “Як добре”.

Я взяв свій улов і подався дорогою, що вела проз ковалеву оселю. Ева була вдома сама.

- Як же я стужився за тобою!- сказав я їй. Побачивши її, я схвилювався, а вона так здивувалась, що ледве й глянула на мене.- Я люблю твою молодість і твої добрі очі,- вів я далі.- Покарай мене сьогодні за те, що я більше думав про іншу, ніж про тебе. Знаєш, я прийшов, щоб тільки побачити тебе. Мені так гарно з тобою, я кохаю тебе. Ти чула, як уночі я тебе кликав?

- Ні,- нажахано відповіла вона.

- Я кликав Едварду, панну Едварду, а думав про тебе. Я від того й прокинувся. Атож, я думав про тебе, мені можна пробачити, я обмовився, назвавши Едварду. Та годі вже про неї. Господи, любонько моя кохана, Ево! В тебе сьогодні такі ясні уста! В тебе красивіші, ніж в Едварди, ноги, ось глянь сама,- я підняв їй спідницю, щоб вона побачила свої ноги.

Радість, якої я ще ніколи в ній не бачив, заграла на її виду; вона хоче відвернутись, та роздумується і однією рукою обіймає мене за шию.

Трохи перегодом у нас розв’язуються язики, ми весь час сидимо на довгій лаві й говоримо душа в душу. Я сказав:

- А ти знаєш, що панна Едварда ще не навчилась говорити? Вона балакає, як дитина, каже “більш щасливіше”, я чув це на власні вуха. По-твоєму, в неї красиве чоло? Мені так не здається. В неї якесь нелюдське чоло. Вона навіть не миє рук.

- Ми ж не збирались більше про неї говорити.

- А й справді. Просто я забувся.

Минає ще якийсь час. Я про щось думаю і мовчу.

- А чого в тебе сльози на очах?- питає Ева.

- Все таки в неї красиве чоло,- кажу я,- і руки в неї завжди чисті. То якось раз вона їх не помила. Я тільки це й мав на думці.- Однак з запалом і крізь зуби я веду далі: - Я невпинно думаю про тебе, Ево! Та мені кортить розказати тобі те, чого ти, мабуть, не чула. Коли Едварда вперше побачила Езопа, то мовила: “Езоп був мислитель, фригієць”. Хіба не безглуздо? Я певен, що вона вичитала це з якоїсь книжки того самого дня.

- Ну то й що?- питає Ева.

- Наскільки я пам’ятаю, вона ще сказала, що Езоповим учителем був Ксанф. Ха-ха-ха!