Слава ЗСУ!

Я стояв. А коли вона замовкла, пішов далі. Знесилений з розпуки, я всміхався, моє серце закам’яніло.

- А й справді,- мовив я і знов зупинився.- Ви ж хотіли щось мені сказати?

Цей глум відштовхнув її від мене.

- Я хотіла вам щось сказати? Та я ж уже сказала! Хіба ви не чули? Ні, нема чого. Мені більше нічого вам сказати.

Її голос якось чудно здригається, але це не бере мене за живе.

ХХIV
Наступного ранку я виходжу на двір і застаю біля своєї хатини Едварду.

За ніч я все зважив і зробив свій вибір Е, ні, навіщо мені далі піддаватися засліпленню цією примхливою істотою, якоюсь там рибачкою, неотесаним дівчам? Хіба не надовгий час засіло її ім’я в моєму серці й виссало його? Годі з мене! Я ще, було, подумав, що, мабуть, став їй ближчим саме через вияв своєї байдужості й глуму. О, як дивовижно я взяв її на сміх! Після того, як вона стільки балакала, я спокійно кажу: “А й справді, ви ж хотіли щось мені сказати…”

Вона стояла біля каменю. Була страшенно збуджена й мало не кинулась мені назустріч. Ось вона вже готова була обійняти мене та, заломивши руки, не зрушила з місця. Я доторкнувся до кашкета й мовчки їй вклонився.

- Сьогодні, Ґлане, я хочу переконатися в єдиному,- впевнено почала вона.

Я не ворухнувся, чекаючи, що вона казатиме далі.

- Я чула, що ви заходили до коваля в хату. Одного вечора. Ева була сама вдома.

Я сторопіло спитав:

- Хто це вам приніс таку вістку?

- Я не шпигую,- скрикнула вона,- я почула це вчора ввечері від батька. Коли, змокнувши до нитки, я вернулась додому, батько дорікнув мені: “Сьогодні ти взяла на глум барона”. Я заперечила. “Тоді де ти була?” - допитувався батько. Я сказала: “У Ґлана”. І батько все мені розказав.

Я намагаюсь подолати свій відчай і кажу:

- Ева навіть сюди приходила.

- Вона й тут була? В цій хатині?

- Багато разів. Я змушував її заходити. Ми бавили час у балачках.

- І тут!

Мовчання. “Тримайся!” - думаю я і кажу:

- Оскільки ви така ласкава до мене, що встряєте в мої справи, мені не хочеться пасти задніх. Учора я порадив вам лікаря. Чи ви думали над цим? Бо ж принц надто ненадійний.

У її очах спалахує гнів.

- Щоб ви знали, він ц і л к о м надійний!- не стримується вона.- О, він кращий за вас, він може приходити в гості й не розбивати чашок і склянок, він не глумиться з моїх черевиків. Авжеж. Він уміє обходитися з людьми, а ви смішний, мені соромно за вас, ви нестерпний, розумієте?

Її слова мене глибоко уразили, я схилив голову й відповів:

- Ваша правда, я розучився обходитися з людьми. Будьте милосердні, ви не розумієте мене, я здебільшого живу в лісі, це моя втіха. Тут, у моїй самоті, нікому не шкодить від того, що я такий, як є. Але коли я потрапляю в товариство інших, то доводиться з шкури пнутись, щоб поводитися так, як і заведено. За два роки я дуже мало був поміж людьми…

- Щомиті від вас можна ждати якоїсь капості,- вела вона далі.- Як я стомилась постійно вас пильнувати!

Сказала вона це без ніякого жалю. Мене проймає дуже сильний біль, від натиску її роздратування я ледве тримаюсь на ногах. Насамкінець Едварда додала:

- Може, Ева захоче вас пильнувати? Шкода тільки, що вона заміжня.

- Ева? Кажете, що Ева заміжня?- перепитую я.

- Авжеж, заміжня.

- Хто ж її чоловік?

- Ви це добре знаєте. Ева одружена з ковалем.

- Хіба вона йому не дочка?

- Ні, вона його дружина. Чи ви думаєте, що я брешу?

Я цього не думав, просто страшенно здивувався. Я не йняв віри: “Невже Ева заміжня?”

- То ж ви зробили підходящий вибір,- каже Едварда.

Та коли вже буде цьому край?! Затремтівши з люті, я сказав:

- Беріть собі лікаря,- кажу я вам. Послухайтесь доброї поради, бо той принц - тож якийсь підстаркуватий дурень.- І я нестямно заходився його обмовляти, додав йому кілька років, сказав, що він лисий і майже сліпий. А ще я стверджував, що він носить запонки з короною, щоб тільки почванитися своїм дворянством.- А в тім, мені зовсім не хотілося з ним знайомитися,- вів я далі.- Він нічим не відзначається і не має характерних рис, він просто ніщо!

- Ні, він не ніщо, не ніщо!- скрикнула вона, й з люті її голос зірвався.- З нього куди більше пуття, ніж думає собі твоя дикунська голова! Ось лишень постривай, о, він з тобою поговорить, я його про це попрошу. Ти гадаєш, я його не кохаю, а побачиш, що помиляєшся. Я вийду за нього заміж, і день, і ніч думатиму про нього. Запам’ятай мої слова: я кохаю його. Нехай Ева приходить, ха-ха, прости Господи, нехай вона приходить, мені плювати на це з високого дерева. О, я мушу йти звідси геть.