Слава ЗСУ!

Пані Боварі оглянула їх.

– Мені нічого не треба, – сказала вона. Тоді пан Лере обережно вийняв з коробки три алжірські шарфи, кілька пачок англійських голок, пару солом'яних пантофель і, нарешті, чотири ажурні кокосові підставки для яєць, штучно виточені каторжниками. Спершись обіруч на стіл, він нахилився, витягнув шию і, роззявивши рота, слідкував за Емминим поглядом, який нерішуче блукав по розкладених товарах. Часом, ніби для того, щоб змахнути пил, він проводив нігтем по розісланих уподовж шовкових шарфах, і вони м'яко шамотіли й мерехтіли в зеленкуватому світлі надвечір'я золотими лелітками, ніби зірочками.

– Почім вони?

– Дрібниці, – відповів крамар, – дрібниці… Та мені й неквапно. Заплатите, коли захочете. Ми ж не євреї…

Емма подумала кілька секунд і потім рішуче відмовилась, подякувавши панові Лере, який відповів їй, нітрохи не збентежившись:

– Ну, нічого; ми з вами дійдемо згоди іншим разом. З дамами я завжди ладнаю, от хіба що з власною жінкою ні!

Емма посміхнулась.

– Я хотів вам сказати, – вів далі крамар добродушним тоном після цього жарту, – що якраз гроші мене не цікавлять… Я навіть сам можу вам дати грошей, якщо треба буде.

Вона здивовано видивилась на нього.

– Справді! – швидко сказав він, притишуючи голос. – Мені не доведеться ходити за ними далеко, щоб для вас добути… Майте це на увазі.

І потім почав розпитувати про хазяїна «Французької кав'ярні», старого Тельє, якого саме лікував тоді пан Боварі.

– Що це таке сталося з дядьком Тельє?.. Кашляє так, що весь дім розлягається… Боюсь, що скоро замість фланелевої фуфайки йому треба буде дерев'яного бушлата. Ой і колобродив же він замолоду! У таких людей, ласкава пані, душа міри не знає. Він просто спалив собі горілкою всі нутрощі. А все-таки прикро бачити, як старий знайомий вибирається на той світ.

І, зав'язуючи картонку, він продовжував свої міркування про клієнтуру пана доктора.

– Мабуть, усе то від погоди, – сказав він, хмуро поглядаючи в вікно, – усі оті хвороби. Я й сам якось ніби не в своїй тарілці останнім часом. Треба буде й мені днями зайти порадитись до пана доктора, бо щось у попереку ломить. Ну, до побачення, пані Боварі! Завжди до ваших послуг! Моє шануваннячко!

І він тихенько причинив за собою двері.

Емма веліла подати обід на підносі в свою кімнату, до каміна. Вона їла поволі. Все здавалось їй смачним.

«Правильно я зробила», – говорила вона собі, згадуючи про шарфи.

Раптом на сходах почулися кроки: то був Леон. Вона встала, підійшла до комода і взяла першого-ліпшого непідрубленого рушника. Коли юнак увійшов, вона дуже пильно працювала.

Мова якось не мовилась: пані Боварі щохвилини змовкала, Леон теж був дуже збентежений. Він сидів на низенькому дзиґлику біля каміна і крутив у руках футлярчик із слонової кості; хазяйка орудувала голкою, час від часу пригладжуючи рубець нігтем. Вона вже зовсім не озивалась, і він теж не говорив нічого, зачарований її мовчанкою не менше, ніж її словами.

«Бідний хлопчик», – думала вона.

«Чим я їй не догодив?» – запитував він сам себе.

Кінець кінцем він таки заговорив, повідомивши, що цими днями має їхати до Руана в справах своєї контори.

– Ваш абонемент у нотну бібліотеку кінчився; хочете, я продовжу його? – спитав він.

– Не треба, – відповіла вона.

– Чому?

– Просто так…

І, прикусивши губу, вона витягла довгу сіру нитку.

Ця робота дратувала Леона. Йому здавалось, що Емма даремно псує собі пальці; йому спав на думку якийсь галантний комплімент, але він не насмілився вимовити його.

– Отже, ви вирішили кинути? – спитав він.

– Що? Музику? – перепитала вона жваво. – Ну, ясно, боже мій! Мені ж треба вести господарство, глядіти за чоловіком – хіба тут мало клопоту, мало в сто раз важливіших справ!

Емма подивилась на годинника. Шарль десь затримався. Вона вдала, що дуже турбується.

– Він такий добрий, – повторила вона кілька разів.

Клерк і сам добре ставився до пана Боварі. Але така ніжність з її боку прикро вразила його; проте він продовжував вихваляти лікаря, як це, зрештою, робили всі йонвільці і особливо аптекар.

– О, це славна людина, – сказала Емма.

– Безперечно, – підтвердив клерк.

І він став говорити про пані Оме. Вони обоє часто сміялися з її неохайного туалету.

– То що ж? – перебила його Емма. – Добра мати родини не повинна багато думати про вбрання.

Знову запала мовчанка.

Так само було і в наступні дні. Все в Еммі змінилось – і манери, і мова. Помітно було, що вона ретельніше взялася до господарства, стала частіше бувати в церкві і суворіше стежити за служницею.