Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Але веселощі, які були помітні на всіх обличчях, явно псували настрій трактирниці, пані Лефрансуа. Стоячи на рундучку своєї кухні, вона бурмотіла собі під ніс:
– І вигадають же таке чорті-що! Напнули оту халабуду… Думають, може, що префектові добре буде обідати під наметом? Аякже, це вам не базарний циркач… І таке неподобство вони ще називають – турбуватися про благо краю! Нащо ж хоч було виписувати того кухарчука з Нефшателя? Для кого? Для свинопасів, для харпаків!..
Мимо проходив аптекар. На ньому був чорний фрак, нанкові штани, черевики на бобровому хутрі і, задля такої оказії, – шапокляк.
– Моє шануваннячко! – привітався він. – Але пробачте, я поспішаю.
Вдова спитала куди.
– Вам воно, може, і вдивовижу. Я ж увесь час сиджу в себе в лабораторії, як миша в крупах.
– Яких крупах?
– Та ні ж бо, ні, – пояснив Оме. – Бачите, пані Лефрансуа, я просто хотів сказати, що сиджу весь час дома, рідко коли на світ божий вилажу. Але сьогодні, раз у нас таке діло, треба…
– Ах, і ви туди? – презирливо скривилася вона.
– Туди, а що хіба? – спитав здивований аптекар. – Адже я член консультативної комісії.
Гладка трактирниця видивилася на нього і по якійсь хвилі сказала всміхнувшися:
– Ну, тоді інша річ! Але яке ви маєте відношення до сільського господарства? Хіба ви в ньому щось тямите?
– Чому ж не тямити, тямлю. Адже я фармацевт, сиріч хімік. А хімія, пані Лефрансуа, вивчає, щоб ви знали, молекулярну взаємодію всіх природних тіл, звідки випливає той факт, що в сферу її досліджень входить і все сільське господарство. І справді, склад усяких угноєнь, ферментація різних рідин, аналіз газів і впливи міазмів, – хіба це все не хімія, питаю я вас? Хімія і більш нічого.
Трактирниця мовчала. Оме вів далі:
– Чи не гадаєте ви, що агрономом може бути тільки той, хто сам оре землю та кохає свійську птицю? Е, ні, тут треба передусім знати хімічну структуру відповідних речовин, геологічні поклади, атмосферні явища, властивості ґрунтів, мінералів і вод, консистенцію і капілярність різних тіл і так далі, і тому подібне. Необхідно, крім того, досконало вивчити основи гігієни, щоб правильно організувати спорудження господарчих будівель, догляд за худобою, харчування робітників. Далі, пані Лефрансуа, потрібно розумітися на ботаніці, вміти розрізняти всякі рослини – чи вони корисні, чи шкідливі, чи вони поживні, чи малоцінні, знати, де які сіяти й садити, де які виполювати і знищувати; одне слово, щоб раціонально вести господарство, треба завжди бути в курсі останніх досягнень науки, читати нові брошури й періодичні видання…
Трактирниця не спускала з ока дверей «Французької кав'ярні», а аптекар не вгавав:
– Дай боже, щоб наші землероби стали хіміками або хоча б краще прислухалися до порад спеціалістів! От і я недавно написав таки чималу роботу, розвідку на сімдесят з чимось сторінок, під назвою: «Про сидр, його виробництво й дію, з деякими новими увагами з цього предмета», – і надіслав її в Руанське землеробське товариство, за що мав честь бути прийнятим у його члени, по землеробському відділу, секція помології[47]; так от, якби моя праця була опублікована…
Але тут аптекар урвав – надто вже схвильована була пані Лефрансуа!
– Ви тільки подивіться! – сказала вона. – Просто не знаєш, що й думати! Корчма корчмою!
І, знизуючи плечима так, що плетена кофта розтягувалась у неї на грудях, вона показала обома руками на трактир свого конкурента, звідки виривалися веселі співи.
– Ну, та нічого, скоро увірветься бас, – додала вдова. – «Не мине й тижня, як буде по всьому.
Оме аж назад подався з великого дива. Вона зійшла з рундучка й зашепотіла йому на вухо:
– Як? Хіба ви не знаєте? Його ж опишуть на тижні! А все то Лере! Доконав його тими векселями…
– Яка жахлива катастрофа! – вигукнув аптекар, що завжди мав готові вирази на всі можливі випадки життя.
Тут трактирниця почала докладно розповідати йому історію, яку вона знала від Теодора, слуги пана Гійомена. Попри всю свою ненависть до Тельє, вона гостро картала Лере. Це такий проноза, така п'явка!
– О! Про вовка помовка, – сказала вона раптом, ось він і сам, на ринку, бачите – кланяється пані Боварі. Вона в зеленому капелюшку, під ручку з паном Буланже.
– Пані Боварі! – вигукнув Оме. – Біжу запропонувати їй свої послуги. Може, вона виявить бажання дістати місце в огорожі, під колонами.
І, не слухаючи тітки Лефрансуа, яка притьмом хотіла договорити йому своє, аптекар швидкими кроками рушив уперед з усмішкою на устах, розсипаючи уклони направо й наліво і широко маючи довгими фалдами чорного фрака.
