Слава ЗСУ!

Та московська еліта не є аж так запаморочена своїми успіхами, щоб не розуміти, що одного гарного дня може урватися терпець в європейців (згл. американців), і тоді полетить з ООН, з чужинецьких університетів не лише московська мова, але й вони самі «ін корпоре» з Европи й Америки. (Що це колись зроблять зневажені європейці, натякає зміна московських назв вулиць у Відні та стягнення в болото пам'ятника І. Сталінові в Будапешті минулого року). Це був би не менший психологічний шок (удар) за той, що його дістали москвини в 1941 році, і, мабуть, з далеко гіршими політичними наслідками.

Передбачаючи таку можливість, московська еліта кинулась гарячково скріплювати віру москвинів в їхню силу Пустили в рух повною ходою всю свою величезну пропаґандивну машину. Змобілізували для цього всіх своїх науковців, письменників, мистців, композиторів, платячи їм казкові гонорари. Подесятерили видання наукових книжок, видали московські словники всіх мов включно з мовами півдиких малих племен чи мертвих мов. Перевидають великими накладами кілька разів ВСІХ своїх старих класиків — без уваги на їх політичні переконання. Подесятерили історичні, археологічні досліди; вишукують найменші натяки на «ґеніяльність» московської нації, роздуваючи ті мізерні натяки до величини Гімалаїв. Найнахабніше перекручування фактів, безсоромна брехня, фальсифікація документів осягли апогея і стали невід'ємною частиною московських «наукових» творів. Уряд не жаліє мільйонів, ба, мільярдів рублів на московську національну мегаломанію. Збудував університет на 3000 кімнат; викинув безпотрібно кілька мільйонів рублів лише на прикраси московської підземки і т. п. Коротко, московська провідна верства хоче «ашарашить» (приголомшити) свій нарід — особливо молодь — «ґрандіознастью национальнава ґєнія» москвинів. Хоче скріпити в них віру, що москвини є найґеніяльнішим, наймудрішим, наймогутнішим, непереможним народом в усьому світі. А як такий, то його обов'язок та його обов'язком перед людством є врятувати «ґнілой Запад», повести його до щасливого майбутного. Коротко, москвини відновили, змодернізували форму старої, ще з 1520 року, догми московського ченця Філофея «Масква — третій Рім, а чєтвьортаму не бивать». Вся величезна московська пропаґандивна машина наставлена на те, щоб надихнути свою молодь (і старших) патосом і вірою предка Філофея.

Звичайно, з цієї месіянської ідеї тих примітивів можна глузувати, але не можна її легковажити. Не можна легковажити, бо всяка месіянська ідея, особливо в головах народу хижацького, є величезною мобілізуючою і руйнівною СИЛОЮ. Месіянська ідея, навіть така безглузда, як московський «III Рим», скріплює віру в свої сили. Москвинам їхня месіянська ідея «III Риму» дала величезну, нестримну, розгонову силу, що привела їх на береги Тихого океану, а тепер приводить на береги Атлантійського. Чи в якійсь мірі вдалося московській провідній верстві скріпити в московському народі віру в його силу — ніхто не знає. Поки що за їхніми галасливими перехвалками бачимо пиятику, розпусту «стіляґ» — дітей нової московської провідної верстви. Не ворожить це їм нічого доброго. Чи московський нарід вилонить із себе фанатиків московського націоналізму — треба сумніватися, бо отарній психології несила родити героїв.

Московська провідна верства ліпша, як будь–хто, усвідомлює хиткість всієї тої штучної, фальшивої, барабанної пропаганди ґеніяльности та сили московської нації, але вона знає, що поки що її вистачить для залякування світу. Москвини навмисно кілька разів за останні 15 років викликували дуже небезпечні для миру конфлікти з єдиною метою — перевірити на практиці, з'ясувати питання: чи західний світ має досить моральної, духовної сили збройно покарати москвинів за все те, що вони роблять у себе в СССР і поза ним у світі. Ці досліди показали москвинам повну прострацію бойового духа на Заході, і тому москвини його не бояться. Але бояться вони іншого ворога, який аж надто виразно показав, що його бойовий дух щодня росте і загартовується, ворога, що має величезну духову силу, а значить, матиме і фізичну завалити московську імперію. ЗЛАМАТИ ДУХОВУ СИЛУ ЦЬОГО ворога стало для москвинів проблемою життя чи смерти їхньої імперії.

В нашій історії до 1917 року (і по нім) маємо аж забагато руїнників нашої волі і державности. Переяславська поразка, Полтавська катастрофа, кочубеї, ґалаґани, драгоманови, винниченки, скрипники, любченки… Скільки‑то їх родила врожайна українська земля! Правда, маємо і Київську імперію Святославів, Володимирів, Левів, Хмелів, Мазеп, Виговських, Дорошенків, Орликів, лицарський орден Запорожців. Проте в 1917 році наш національний провід САМ з власної доброї волі повів Україну до москвина на заріз, як це передбачав ще Т. Шевченко. Він казав: «продасть москалеві», а наші численні скрипники, любченки навіть обіцяної заплати від москвина не дістали (культурної автономії*). Що більше, «абнаґлєвший» москвин з питомим йому нахабством і цинізмом казав хахлові ЙОМУ, москвинові, заплатити. Скрипники, любченки і заплатили. Дорого заплатили, включно зі своїми дурними головами. Хоч як нам, українцям, соромно, але мусимо мати мужність визнати той ганебний історичний факт, що наша українська провідна верства (ліва і права) в 1917 році помагала щосили москвинам заганяти збуджену з рабського сну Україну назад до тюрми народів — до нової московської імперії. Винятком з того були лише одиниці (невелика група М. Міхновського). Цей ганебний для нас факт мусимо визнати, бо ж заперечувати його — це закласти основи для нової нашої поразки в боротьбі з Московщиною.