Слава ЗСУ!

«…нехай скаже німець. Ми не знаємо, німець сказав: Ви монголи. — Монголи! Німець сказав: ви слов'яни. Слов'яни!..» Так глузував з багатьох теперішніх наших науковців безсмертний Тарас понад сто років тому.

Знайшли поважний документ, у якім ясніше ясного написано (вирізьблено): Odoacer Rex Rugorum vel Rutenorum.

Кожний духово здоровий історик був би зрадів цій знахідці, і сам кинувся б шукати більше відомостей про Одонацера. Але наші духові раби кинулися заперечувати автентичність Зальцбурзьких плит. Коли ж німці запевнили, що ті плити таки є автентичні, то наші почали шукати доказів, що Одонацер не був українцем (русом). Мабуть, мусимо почекати на того Шевченківського «німця» (тепер він називається «старшим братом» з півночі), що скаже, що Одонацер таки був українцем. М. Грушевський з насолодою порпався в «брудній білизні» нашої історій — королівських та княжих наших сварках; аж на три великі томи розтягнув ті сварки. Про Одонацера не написав ані одного слова.

Здорові душею і розумом люди, патріоти шукають доказів вищости своєї нації. Чимало з наших науковців (національно свідомих) шукають доказів нижчости нашої нації. Чи є в будь–якій мові відповідний епітет для цих нещасних калік? Та повернімось до імені Русь.

Не беручи на увагу навіть передісторичних згадок, знаходимо ім'я РУСЬ у:

434 році в промовах патріярха Проклуса, 470 році на Зальцбурзьких таблицях, 643 році у перського історика Табарі, 773 році в «Хроніці Теофана Конфесора», VIII ст. в «Житті св. Стефана Сурозького», 839 році в «Бертинських Анналах», 840 році в життєписі св. Григорія Амастридського, IX ст. у грецьких та арабських істориків, X ст. із заснуванням Київської імперії ім'я Русь поширилося на весь світ, стало історичним.

Передісторичні залишки чи натяки на ім'я Русь, що їх зустрічаємо на величезному обширі Середземного, а особливо Чорного (з Озівським) морів, указують на те, що на цьому обширі колись жив ОДИН нарід, якого племена чужинців називали різними, часом чудернацькими іменами. Українці ж повинні б називати той нарід ПРАРУСЬКИМ, і на цю претензію ми маємо — як побачимо далі — основи (див.: В. Ламанскій. «А славянах в Малай Азіі, Афрікє і Іспанії»).

Тут варто навести одну спробу німців і москвинів, яку інакше, як політичним шахрайством, назвати годі. Це згадана вже т. зв. «норманська теорія» походження Руси. Німці вже яку сотку років вишукують історичних доказів, що це вони цивілізували слов'ян (претендують навіть на те, що ніби це вони охрестили Русь), і видумують для того всякого роду теорії. Одна з них є норманська, що її видумав професор Петербурзького університету Г. С. Баєр (1694–1738). За його теорією передкиївська Русь мала б бути якоюсь напівдикою країною без державного проводу, а щойно скандинавці в ІХ–Х ст. приїхали й організували нам державу і дали нам своє ім'я Русь. Біда лише з «доказами» тої теорії: вони не те що не витримують ніякої критики, але навіть звичайного глузду. Як бачимо з поперед сказаного, ім'я Русь на означення нашого народу і нашої землі записане багато разів в історичних документах за 500 років ПЕРЕД приходом тих фантастичних «варягів». Жодний скандинавський нарід ніколи не мав і не має ані одного слова в своїй мові, що має корінь «рус» чи «рос». Крім того, скандинавські народи зберегли т. зв. «саги» — пісні–перекази про геройства, походи за море їхніх королів, лицарів–вікінгів. Є саґи про малі походи й осягнення, але нема ані одної про таке величезне осягнення, як заснування великої імперії Київської. Чому? Бо того не було. У 839 році приїздила з Києва до Царгороду руська дипломатична місія, члени якої показалися скандинавцями. Норманісти висувають цей факт як доказ скандинавського походження наших київських королів. За тих часів кожна європейська держава мала у себе на службі сотки і тисячі чужинців, які часом займали найвищі державні пости. Отже, цей «доказ» норманістів лише каже, що і в Києві було так само. Норманісти покликуються ще на наші літописи, в яких говориться про покликання варягів і називається їх русами. По–перше, М. Грушевський доказав, що деякі місця наших літописів є неточні і не згідні з іншими джерелами. По–друге: наш літописець (чи пізніше переписувачі) міг помилково назвати «варягами» русів з Руґії, означаючи цим терміном не їх національність, а землю, звідки вони приїхали. На таку можливість, власне, натякає і сам літопис, бо ж називає їх «руськими варягами», мабуть, щоб відрізнити їх від скандинавських «варягів» — вікінгів. І чи не є назва «варяг» зрущена назва «вікінг»? Наші мовознавці колись це вияснять.