Слава ЗСУ!

Історичні документи ясніше ясного кажуть: Odoacer natione Ruthenus — Одонацер за національністю русин (українець за сучасною термінологією). Так само історичні документи ясніш ясного кажуть: Odoacer Rex Ruthenorum — Одонацер — король Руський. Чи цей король був без королівства? Чи без королівства міг би він побити могутній Рим? На це дають відповідь ті ж історичні документи і також ясніш ясного: Odoacer Rex Rugorum vel Rethenorum — король Руґії або Рутенії.

На мапі Кл. Птоломея з II ст. бачимо на Балтицькому побережжі назву Borussia. Римський історик Eticus пише в 500 році, що Прибалтику (і острів Руґію) заселювали слов'яни. Проф. J. F. Muirhead пише: «В перших століттях по P. X. обшир між Ельбою і Одрою та Віслою заселювали слов'яни. Чи вони були автохтони, чи прийшли звідкись — це проблема ще дискусійна. Аж до XI ст. вони були самостійними. Brandenburg аж до XI ст. називався Braniborg («Encyclopedia Britannica»). Проф. J. Sime пише: «Втікаючи від ґунів слов'янські племена посунулися на захід. Знайшовши багато незайнятих земель в Німеччині, вони зайняли ті землі на схід від Ельби і всю Прибалтику» («Encyclopedia Britannica»). Ці відомості цілком підтвержує археологія і топономіка.

Скити і сармати торгували з усім знаним тоді світом, включно із Прибалтикою. Отже, наші праруси–алани знали, що в Прибалтиці живуть свої люди — праруси, і тому, коли в 360 році на Чорноморщину навалилася азійська орда ґунів, частина аланів покинула Чорноморщину і подалася до своїх прарусів на Прибалтиці. Вони оселилися там на острові Руґія і заклали там свою державу, якої влада згодом поширилася, мабуть, на всю Прибалтику, на що натякає згадка й Муіргеда, що влада Одонацера поширювалася на Баварію. Між іншим, серед племен Прибалтики було плем'я украни. Король Генріх І (королював 903–936) перед тим, як іти на Рим, мусив ще раз іти на ukraner і це праслов'яське плем'я приборкати» (F. Vater. «Herr Henrich»). Данський історик С. Граматик (1040–1206) у своїй «Історії Данії» пише, що в Руґії був храм поморянських слов'ян з постаттю Світовида, що його король Волдемар І наказав спалити. В цьому храмі був список 300 вояків. Отже, показується, що ті «руґи» мали своє письмо. Ще в XVII ст. Руґія мала офіційну назву Slavinen (за: В. Сочинський. «Роксоляна»).

S. Herberstein в своїй «Rerum Moskovitiarum Commentarii» пише, що всю північ Німеччини за Ельбою заселювали слов'яни. Там було колись славне місто Wagria (біля теперішнього Любека), а населення Ваґрії мало мову, звичаї і релігію рутенів. С. Герберштайн ще додає: «На підставі цього мені здається, що київські Руси покликали до себе королів власне з цих ваґрів, бо ж скандинавські були їм чужі мовою, і релігією, і звичаями».

Направду, що може бути простіше, природніше і логічніше, ніж покликати добре знаних киянам своїх же русів з Прибалтики, з якою вони мали щоденні торговельні та інші зносини? Посереднім доказом цього є фантастично скоре послов'янення тих уявних «варягів». Самі ж норманісти (прихильники тої теорії) визнають, що їхні «варяги» нейімовірно скоро і цілковито послов'янщилися. Послов'янщилися вже в другому поколінні. Аж такої скорої, а головне — цілковитої денаціоналізації ще не занотувала історія. А загадка того дивного явища розгадується дуже просто, а головне — цілком природно. Ті т. зв. «варязькі» королі (Рюриковичі?) не потребували слов'янщитись, бо БУЛИ слов'янами (русинами) з діда прадіда; були нащадками прарусів аланів з Руґії, нащадками короля Одонацера. Це знала наша шляхта ще в XVIII ст., тому так і записала у своїх — не помосковщених — літописах. С. Герберштайн, хоч і був німець, але не був на московській службі і не потребував видумувати норманських теорій, як це зробив його земляк Г. Баєр. А з політичного погляду це означає, що ми, українці (згл. наші прапредки), а не хто інший створили НАШУ Київську імперію своїми ВЛАСНИМИ силами. Ну, а це ж нищить московське «старшебратство» в корені.

До нашої полтавської катастрофи москвини не могли і мріяти про будь–яке своє «старшебратство». Навіть безмежної московської нахабносте не вистачало на те. Тому‑то те своє «старшебратство» вони шукали ТОДІ деінде, а не в Київській імперії. З питомим їм нахабством вони сфабрикували «Генеалогію» своїх царів, яку записали до т. зв. «Стєпєнной кніґі». Москвини думали, що пруссаки є нащадками римлян, тому «Стєпєнная кніґа» виводить родовід Івана IV «от царя Пруса, кой бил братом рімскава цезаря Августа». Але по Пєтрі І німці, що були запанували у всім культурнім житті Московщини, розтлумачили тим дикунам, що Европа буде реготатися з їхнього «царя Пруса». Тоді москвини вже мали силу заткати рота українцям і наказали своїм німцям «сдєлать» нову теорію московського «старшебратства». Але ж із порожнього не наллєш! Як не крути, як не перекручуй, але не докажеш, що Київську імперію збудували москвини. Отже, хочеш не хочеш, а мусили москвини погодитися з німцями на компроміс: мовляв, хай ліпше німці творять Київську імперію, ніж гемонський «брат», бо ж інакше московське старшебратство обернеться в нового «царя Пруса». Г. Баєр видумав норманську теорію, за якою варяги створили Київську імперію. Але клятий Одонацер геть перекреслював ту теорію. Отже, зайшла потреба знищити всяку згадку про Одонацера в українських літописах. Це і зробили.