Слава ЗСУ!

Найстарша відома науці держава Египет повстала десь близько 5400 років тому; в Месопотамії — десь близько 5100 років тому, в Індії значно пізніше. Матеріяльні докази (кам'яні будови, ієрогліфи) існування їх схоронилися (хоч і в руїнах) до наших часів, і тому увага цілого наукового світу була звернена на вивчення тих держав. В Україні каміння не лежить на поверхні, як в Єгипті чи Малій Азії, а сховане під землею, а крім того, було багато будівельного дерева. Отже, цілком природно, єгиптяни будували з каменю, і їхні будови не зігнили і не згоріли, а українські, будовані з дерева, зігнили. В Малій Азії вліті страшна спека. Ассирійці писали на кавалках м'якої глини і висушували їх на гарячому сонці; вони схоронилися. Праукраїнці писали на дерев'яних дощечках — вони погнили. Схоронилося лише те, що не гниє і не згорає (глиняний посуд, металеві речі). Дослідивши ці залишки та сліди нашої прамови і культури в інших народів, проф. С. Піґот пише:

«Коло 2000 років перед P. X. існувала велика федеративна держава на просторі України і далі до Туркестану. На всьому цьому просторі ми бачимо одну й ту саму культуру. Ця одність культури на такому великому обширі вказує на існування культурного центру — столиці та великих осередків промислових. У тій державі панувала одна мова, на що є докази в історичних документах, знайдених в Малій Азії» (S. Piggot. «Prehistoric India»).

Наш проф. В. Щербаківський каже, що «кераміку гальштадського типу і труни з нею знаходимо в могилах по всій Україні: за Карпатами аж до Альп та скрізь по Дунаю. Це вказує, що за залізної доби на всьому цьому просторі існувала та сама культура, та сама віра і ті самі люди» («Формація української нації»).

Трипільські селища лежали одне від одного за 2–5 кілометрів (значно ближче, як сучасні села), отже, тодішнє населення України було густіше за сучасне, було перелюднене. Іншими словами, трипільці були дуже великий народ.

Про трипільську культуру проф. О. Повстенко пише таке: «Пишна і барвиста трипільська культура розквітла в Україні в часі від IV до І тисячоліття перед P. X., і була, в порівнянні з тогочасними культурами сусідніх теренів творчою оазою всієї Европи та Евразії, запліднивши при тому своїм могутнім впливом не лише ближчі, але й далекі периферії: Малу Азію, Балкани, Придунайщину. Маємо вже достатні докази твердити, що високорозвинена, осіла, рільнича трипільська культура Праукраїни з її кількатисячолітньою безпреривною традицією є цілковито відмежована праісторичною прірвою від Польщі і Московщини, в якій сліди рільництва не сягають глибше за IX ст. після P. X. Поліхромна оздоба трипільської мальованої кераміки вражає своїм високоестетичним смаком і тонким почуттям ритму… В орнаментації трипільського посуду також вперше виступає характеристична меандрова спіраль; її знаходимо також і в грецькому античному мистецтві, але далеко пізнішої дати (значить, греки перебрали її від нас. — П. Ш.). Техніка випалу була надзвичайно висока. Є посуд подивугідної тонкости (до одного міліметра!), а дзвінкий, як високоякісна порцеляна. Надзвичайно багатий геометричний орнамент справедливо викликав свого часу велику сенсацію серед істориків культури і мистецтва. Ще ні в одній знахідці неолітичної доби в цілому світі досі не знайдено такої розкішної і виразистої орнаментації, як в оздоблених предметах мізинського скарбу» (Мізинь — назва одного з трипільських селищ. — П. Ш.) (О. Повстенко. «Історія української культури»).

Пригадаймо, що і за часів Київської імперії українські ювелірні вироби — особливо емаль — славилися по всій Европі, а за Гетьманської доби Україна мала високорозвинену порцелянову індустрію, яку цілковито знищила Катерина II та її наступники. І попри те знищення, наші гончарі виробляли аж до 1917 року високомистецький і надзвичайно доброї якости глиняний посуд. По 1917 р. цей наш промисел остаточно донищили «найдемократичніші» москвини.

Знайдено також відтиски дуже тонкої тканини, що її виробляли трипільці та частини ткацьких верстатів. Значить, трипільці мали добре розвинену ткацьку індустрію. А це ж було за часів, коли люди Західної Европи одягалися лише в звірячі шкіри.

У трипільських селищах знайдено і рільничий реманент: камінні та рогові мотики, кістяні та крем'яні серпи, зернотерки. Знайдено в їхніх хатах: пшеницю, просо, ячмінь, жито. Мали вони і рогату худобу: воли, корови, вівці, а також і свині. Отже, наші праруси трипільської доби були культурними рільниками 5000 років тому. За тих часів люди Західної Европи були на далеко нижчому рівні цивілізації — були ще лише кочовиками–мисливцями, а прамосквини були цілковито дикунами: живилися корінцями, мушлями, равликами, їли сиру рибу, жили в ямах, як звірі, були людожерами.