Слава ЗСУ!

Трипільці жили в добре збудованих кількакімнатних хатах, їхні хати мали печі і КОМИНИ (перша англійська вістка про комини в Англії є з 1311 року, отже, ми мали комини на кілька тисяч років раніш, як англійці). Праруси трипільської доби будували свої хати 5000 років тому так, як будують наші селяни тепер, с. т. ставили стовпи, між стовпами робили стіни з плетеного пруття, чотирисхилий дах покривали соломою чи очеретом; долівку мастили кількома верствами глини; будували сіни. В середині хати також повна подібність: велика піч з лежанкою, біля печі полиці на горщики, під стіною місце на великий посуд для зерна, муки тощо і зернотерка: Стіни хати були розмальовані знадвору і всередині з надзвичайно тонким смаком різними кольорами. Особливо гарні орнаменти були в середині хати, зокрема, на печі. Звичай декоративно розмальовувати печі дожив в Україні аж до 1917 року, поки «праґрєсівниє» москвини не винищили наших хат, щоби не впадав в очі людям надто яскраво виявлений доказ ВИЩОСТИ наших селян над «старшобратнім» дикуном з його чорною від диму (бо коминів не знали аж до XIX ст.) і бруду, смердючою «ізбою». Мали трипільці також і «писанки» і вживали їх так само, як ми вживаємо нині в релігійнім культі. Мали вони також і вишивані рушники, якими прикрашали зображення своїх богів, як і ми нині наші ікони. Орнаментика їхнього мальованого посуду є така самісінька, як і орнаментика наших гончарів XX ст. А судячи по тому, можна твердити, що їхні дерев'яні різьби були, мабуть, такі ж, як у наших гуцулів тепер. На жаль, їхні дерев'яні вироби погнили і не дійшли до нас… «Хоч за тих 5000 років, що відділяють нас від високого мистецтва наших прапредків–трипільців, і на наших українських землях багато чого змінилося, але український народ, переживши всі зміни за цей величезний час, зберіг свою етнічну спорідненість із стародавньою людністю Праукраїни. Донині українські жінки з неперевершеною майстерністю розмальовують свої хати, комини, печі тощо. В українському килимарстві, гончарстві, дереворізьбі, вишивках і писанках знаходимо дуже багато геометричних і рослинних орнаментальних мотивів, які виразно нагадують орнамент палеолітичної та неолітичної доби в Україні. Трипільська культура спричинилася також до зародження античного мистецтва» (Греції. — П. Ш.) (О. Повстенко. «Історія української культури»).

«Найстарші фази трипільської культури поширені на Наддніпрянщині, а пізніші мають зв'язок з культурами Дунаю, Балкан, Малої Азії та Кавказу, показуючи цим напрям ширення впливу цієї культури в Україні на південь за часів 1500–2000 років перед Р. X., с. т. за часів легендарного переселення племен Гелади» (П. Курінний. «Трипільська культура в Україні»). «Трипільська культура поширилася на Балкани та Егейське море і спричинилася до постання егейської та мікенської культур, що стали основою великої античної культури Греції» (В. Січинський. «Історія українського мистецтва»).

Трипільці були релігійним народом. В їхніх хатах знайдено жертовники у формі хреста під вікном, поставлені так, щоб в певний час дня промені сонця падали на нього. В хатах знайдено глиняні статуетки жінки. Це означає, що трипільці мали культ богині Великої Матері, що у всіх народів рільничої культури пов'язувався з землею.

Епітет «земля — мати» зустрічаємо лише у народів дуже старої рільничої культури. В культурах мисливського, кочового походження нема ані натяку на подібний епітет. Не мають для землі епітету «мати» всі європейські народи, крім слов'янських (москвини не є слов'яни). В Україні епітет «земля — мати» надзвичайно поширений. Українці називають землю навіть «святою» і побожно її цілують. Еміґруючи з України до чужих земель, українці беруть з собою грудочку української землі, яку бережуть, як найбільшу свою святощ, і кладуть її до своєї труни. Таке ставлення сучасних українців до землі вказує на дуже глибокі корені культу землі–матері; вказує, що наші пращури–трипільці культ богині Великої Матері пов'язували з культом Матері–Землі. Як далі побачимо, властиво це був один нерозривний культ богині Землі–Матері. Москвини не лише не мають якогось хоч би приблизного натяку на епітет «земля–мати», але, навпаки, ненавидячи рільництво, перенесли ту ненависть і на саму землю. Їхній вираз «Матушка–Русь» означає у них «Русь–ДЕРЖАВА», а не «Русь–земля».

Найліпший трипільський посуд (вази) та фігурки богині–матері знайдені в руїнах більших трипільських будов (часом дуже великих); там знайдено багато ваз з рештками вареного збіжжя. Мабуть, це були храми. Ще й тепер (до 1930 р.) в Україні після панахиди родичі небіжчика роздають присутнім по ложці вареного, солодженого рису. Мабуть, це саме робили і трипільці.