Слава ЗСУ!

Та повертаймось до другої подібности, яка не дочекалася ще свого українського дослідника, хоч ця подібність є надзвичайної наукової (і політичної) ваги, бо кидає яскравий жмут світла на проблему походження європейців, зокрема, українців. Говоримо про разючу подібність між північним і південним берегом Чорного моря.

М. Ростовцев пише таке: «Загальний вигляд Пантикапеї надзвичайно подібний на загальний вигляд міст на південному березі, як, напр., Аміз чи Синоп. У них загальний план, положення акрополя — те саме; характер площ, вулиць — той самий; таке можна сказати і про цвинтарі та нагробники. Леви, ґрифи з нашої Солоської могили або на Пантикапейських монетах разюче подібні на левів та грифів з могили Калекапу (VII ст. до P. X.) в Пафлагонії або на саркофазі Олександра Великого мозаїк Помпеї. Так само бронзові наконечники на щогли з VI‑III ст. до P. X., знайдені в Каппадокії, є цілком аналогічні зі знайденими в Україні в скитських могилах VI‑III ст. до P. X. Теракотові статуетки скитського вершника і моделі скитського воза, знайдені в Україні (на Кубані) і в Малій Азії (Понтиді, Каппадокії), є тотожні. Ще за часів бронзової доби в Україні вживалося балдахини над труною небіжчика і були поширені щогли з наконечниками, що зображали голови тварин, птахів і т. п. емблеми. Те саме було в усіх країнах вавилонського світу, в Гітіській державі, в Єгипті. Означали вони владу державну чи божеську; були тим, чим є тепер скипетр, булава, прапор. Багато інших археологічних предметів, знайдених в Україні, мають своїх близнюків в археологічних предметах Малої Азії, напр., статуї бога з чотирма обличчями (за: М. Rostovtzeff. «Iranians and Greeks…»).

Знахідки в могилах Старомишастівській, Майкопській, Царській, Ульській свідчать про дуже високий рівень культурного життя на північному Кавказі за часів бронзової доби, яку М. Ростовцев вважає за ОДНОЧАСНУ з бронзовою добою в Месопотамії, Туркестані, Єгипті, с. т. з ТРЕТЬОГО тисячоліття до P. X., а НЕ з другого, як думає більшість дослідників. На доказ цього М. Ростовцев порівнює стилі кубанських знахідок із месопотамськими та єгипетськими. Показується, що стиль є той самий. Напр., стиль рисунку на Майкопській срібляній вазі є такий самий, як і на глиняних вазах переддинастичного Єгипту. Так само зображення левів на Майкопській вазі таке саме, як на ручках камінних ножів в Gabel‑el‑Araq чи інших предметах з Hierakopolis та різних предметах Месопотамії (колекція ларда Карнарвона, Пітріверса). Те саме можна сказати і за левів, зображених на золотих знахідках в Нубії.

Але разом з подібностями, є також і відмінності; є специфічно місцеві риси. Напр., таких малюнків биків, як на Майкопській, Старомишастівській знахідках, не знайдено ніде в Єгипті, але знайдено на сумерійських пам'ятках, зокрема на еламатських печатках. На наших пам'ятках часто зображені місцеві, українські звірі чи птахи, напр., вепр, ведмідь, дикий кінь. Зображень цих звірів не знайдено на малоазійських чи єгипетських пам'ятках. Надзвичайно цікавим і для науки дуже цінним є зображений на майкопській срібляній вазі місцевий (кавказький) краєвид: гори, дві річки, море, дерева, звірі. Зображення краєвиду зустрічаємо і на вавилонських та єгипетських пам'ятках, але вони є ПІЗНІШОЇ дати; вавилонські, не раніше, як за панування Нарамзіна, а єгипетські за часів ранньої династичної доби, як напр., забраження короля Скорпіона. І хоч стилізація на майкопській вазі споріднена із стилізацією голови короля Скорпіона, проте одразу кидається в очі різниця в способі зображення. Краєвид на нашій вазі є більш натуралістичним, ґрупи ведмедя і дерева — цієї першої спроби геральдики — нема на єгипетських пам'ятках. Ідея дати географічну мапу на нашій вазі є унікальна, своєрідна цілком.

Нарешті, єгипетські слони, жирафи, змії заступлені на майкопській вазі нашими вепрем, ведмедем і диким конем (М. Ростовцев).

«Прикладів таких подібностей, а рівночасно і нашої своєрідносте маємо багато. Це значить, що наша культура бронзової доби була пов'язана з культурою тої ж доби Малої Азії та Єгипту; була споріднена з ними, але одночасно мала і свої власні національні риси. Нема жодних ознак, що населення України від неоліту аж до кімрів не було те саме. Навпаки, є досить археологічних свідчень, що воно протягом цілого цього періоду БУЛО ТЕ САМЕ. Можливо, було частинне переселення чи частинна інфільтрація, але основна маса лишилася та сама і мала ту саму культуру. Отже, культура бронзової доби в Україні Є ТВОРОМ МІСЦЕВОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ. А культурну подібність північного і південного берегів Чорного моря не можна пояснити лише торговельними зв'язками, імпортом, бо ж, крім подібностей, є ще й специфічно місцеві риси. Цю подібність можна пояснити лише РАСОВОЮ спільністю, лише існуванням споріднених народів на обох берегах; народів, що їх можемо вважати за автохтонів, тубільців тих берегів. Це є трако–кімри на одному березі і скито–іранці на другому» (за: М. Rostovtzeff. «Iranians and Greeks…»).