Слава ЗСУ!

Між Ірландією й англійськими островами лежить малий острів Isle of Мап, що є автономною частиною Бритийської імперії зі своїм власним парламентом. Цей острів заселений народом manx. Він знає дуже стару кельтську говірку. Головне місто англійців називають Castletown, але тубільці називають Balla‑Chashtal, а в путівнику «Guide to Isle of Маn» подається, що давніше воно називалося Russin. Тепер там є старовинний замок їхніх королів, що називається Rushen.

T. Morell пише таке: «Скити — це великий нарід, що знищив армії Кира. Вони були володарями в Азії і в більшій частині Европи. Старі ґермани, ґалли, ілірійці, еспанці, брити були кельто–скити. Тепер (с. т. в 1824 році. — П. Ш.) скити називаються Ukrainiens (T. Morell. «An Abridgement of Ainsworth's Dictionary»). В своїй «Geography» D. Cook пише, що в IV ст. північну Англію завоювали Scythes — нарід, що мав на сході велику державу. Від того часу, каже він, тубильне населення Picts стало називатися Scots — від імени завойовників Scythes. Серед ірландців і шотландців зустрічаємо такі, напр., імена: Peredun, Peronnik, Prydery, Kian, Skatha, Lie, Simeon, Stariat, Taran, Perun, Paran, Mudir, Ros (був король Ros). Там є місцевості: Ros і Ruthland. H. G. Wells каже, що ще не доказано: чи перед приходом римлян у північній Англії переважав елемент кельтський чи слов'янський (H. G. Wells. «Outline of History»). В англійській мові зустрічаємо такі, напр., слова: veal — воловина, guest — гість, wed — весілля (в давнину уводили дівчат), abode — мешкання, beat — бити, spike — спаяк, mead — мед, milk — молоко, dad — тато, crush — кришити, cat — кіт, mill — млин і т. п.

За винятком москвинів, німці стали на шлях цивілізації найпізніше за всі європейські народи. Ще в IV ст. після P. X. німці були дикунами; жили з ловецтва, рибальства, грабунків. Вони поділялися тоді на багато племен, які грабували одне одного. До речі, варто пригадати, що німці не мали своєї одної об'єднаної держави аж до XIX ст., а поділялися на десятки малих самостійних чи напівсамостійних державок. Австрійські німці і понині живуть окремим державним життям. Самі німці себе називають Deutschen. Вони кажуть, що ця назва походить від готського Thiuda, що означає «люди», «нарід». Назва «ґерман» є кельтська і означала «стрілець». Її самі німці не вживали і не вживають. Головним джерелом відомостей про пранімців–ґерманів є твір римського історика Тацита «Germania». Він описує прапредків сучасних німців–ґерманів як надзвичайно жорстокий, дикий, хижацький нарід, якого головним заняттям були війни, с. т. грабунки сусідів. Коли не було війни, то мужчини нічого не робили (всі роботи виконували жінки), лише пиячили і билися між собою. Тацит подає такі германські племена: усепети, тенктери, сикамбри, брукгери, маркомани, квади, фризи, вандали, хати, батави, хавці, херузці, свеви, ґерули і т. д. Одне з племен називалося ubii; воно жило на території, де тепер місто Кельн (kill по–англійськи — «вбивати»). Серед тих племен бачимо кілька праруських; мабуть, ґермани підбили їх під свою владу.

Ще на мапі Кл. Птоломея з II ст. бачимо на території сучасної Пруссії назву Borussia. S. Herberstein у 1566 році писав, що населення північної Німеччини (Пруссії") говорить рутенською мовою (S. Herberstein. «Rerum Moscovitiarum»). Prof. W. R. Morfill пише: «Слов'янською мовою говорили в: Померанії, Мекленбурзі, Брандербурзі, Саксонії, Західній Богемії, Нижній Австрії, більшій частині Горішньої Австрії, на північ від Штиріїта Коринтії, великій частині Мадярщини, в околицях Кіля, Любека, Магдебурга, Галле, Ляйпциґу, Байройту, Лінцу, Зальцбургу, Ґрацу, Відня. Імена слов'ян, що заселювали ті простори, подав П. Шафарик в своїй «Slawische Altertümer» і про них пишуть J. Helmold, Y. Dietmar, К. Arnold, F. Wittekind та інші» (W. R. Morfill. «Slavs» // Encyclopedia Britannica).

Яким чином ті слов'яни опинилися на німецьких (тепер) землях? Більшість істориків, особливо німецькі, кажуть, що слов'яни є зайдами там, і на доказ видумують десяток прерізних теорій та здогадів (гіпотез), звідки ті слов'яни могли б заблукати до теперішньої Німеччини. А такі, як, напр., А. Пенк, мають слов'ян навіть за азіятів.

Однак не бракує і тверезих голосів, як, напр., О. Шрадер, Н. Мекнамара та інші, які кажуть, що слов'яни є споконвічні автохтони Европи. Археологи розкопали в Німеччині тисячі праслов'янських (точніше, праукраїнських) могил, але запевняють, що ті могили є могилами гунів. Та, ми знаємо, що гуни прийшли до Европи в IV ст. ПІСЛЯ P. X., а ті могили є з часів ПЕРЕД P. X. і чимало з них є аж з ІІ–го тисячоліття до P. X., с. т. з часів, коли в Україні жив дуже великий і дуже ПЕРЕЛЮДНЕНИЙ нарід, а до того ж культурний і зорганізований, що його названо штучним іменем трипільці. Звичайний здоровий глузд каже, що ті т. зв. трипільці, с. т. праруси (чи як звемо їх тепер — праукраїнці) заселювали простір значно більший, ніж сучасна Україна, отже, заселювали і Західну Европу, а терени теперішньої Німеччини то вже цілком певно. Якби сліди їх досліджували не німці, але слов'яни, то праісторія Европи була б виглядала цілком інакше, ніж читаємо про неї нині в європейській літературі.