Слава ЗСУ!

Страх взяти на себе відповідальність, вимога писаного наказу породили в Московщині — нечуваний в інших державах — бюрократизм та величезну армію бюрократів. Нема в світі держави, якої уряд складається з більш, як один десяток міністерств. Уряд СССР складається з кількох десятків міністрів і міністерств. Чужинці, що не знають історії Московщини, а також і наші недолуги пояснюють цю абнормальну кількість міністрів соціялістичним плануванням. В дійсності ж це є лише поворот (як і в усім) до старих московських національних традицій. В XVII ст. уряд Московщини складався з 50 міністерств (приказів).

Таку справу, яку з Европі звичайний урядовець вирішує протягом кількох хвилин, москвини вирішують кілька місяців. У 1828 р. Сенат розглядав справу одного «аткупщіка», що тягнулася 15 років. Самий лише витяг з тої справи був написаний на 15000 аркушах (вся справа мала кількасот тисяч аркушів). Так було до 1917 р., а потім погіршилася тисячократно.

Московський бюрократ воліє пошкодити справі, затягаючи її вирішення, аніж пошкодити своєму добробутові. Головне — його добробут, а добробут цілої нації остільки, оскільки він поліпшує його, урядовця, власний, і то не в майбутньому, але вже тепер, зараз. Таке ставлення до справ вбиває в зародку, а щонайменше, гальмує всякий здоровий почин, всяке поліпшення, поступ, розвиток творчих сил. І справді, всюди, куди приходила московська влада, життя завмирало, дегенерувало: москвини не те що не творили нове, але й уже створене руйнували. Це відноситься не лише до сучасної московської влади (в СССР), якої руїницька діяльність у нас перед очима; це відноситься до всіх століть московської історії"). Згадати хоч би багатий, культурний Новгород по 1478 р. або Україну по 1709 р. Доброю ілюстрацією нездарности Москвина до будь–якої самостійної творчости є історія їхньої кооперації. В Україні кооперація розбудовувалася стихійно самими селянами, часто без допомоги інтелігенції. В Московщині ж кооперація розвивалася дуже мляво. Московські кооператори–інтеліґенти з плачем нарікали на неохоту, а часто і спротив московського мужика (а часто і немужика, напр., священиків) закладанню кооперативи. Усі кооперативи в Московщині закладали інтелігенти, іноді напівпримусово (місцеве начальство «допомагало»), і чимало з них падало виключно з‑за браку піддержки місцевим населенням (див.: І. Афанасьев. «К історіі рускай кааперациі»). «Все, що збудовано в старій і новій Московській імперії, буквально все, с. т. від граматики їхньої мови до атомової зброї, — ВСЕ ЗБУДОВАНО НЕМОСКВИНАМИ (про це далі).

МОСКВИН ВМІЄ ЛИШЕ РУЙНУВАТИ.

Руїнницький характер московської влади — не до вилікування, бо зумовлений самою природою московської влади і московського народу. Внаслідок своєї вдачі, яку формували чинники, що про них була мова поперед, і внаслідок історичного виховання, москвинові НЕСИЛА зрозуміти ніяких засад, крім одної — засади сили, фізичної сили. Добровільну уступку, добровільний компроміс, добровільну кооперацію, співпрацю, федерацію Москвин вважає за ознаку слабости партнера і тому з самого початку намагається накинути йому свою волю. Це є одна з найголовніших причин неможливосте будь–якої співпраці з москвинами, неможливосте будь–якої федерації з ними. Неможлива вона, бо жодна сила не може усунути цієї фатальної причини; несила навіть самим москвинам, навіть тоді, коли б і хотіли її усунути. Несила, бо та причина є в крові Москвина; вона є спадкова.

Москвин розуміє лише засаду фізичної сили, лише фізичної. Це почасти пояснює нахил Москвина все руйнувати. По 1905 р. уряд був дозволив на деяку, хоч і дуже обмежену, проте деяку місцеву ініціятиву та самоуправу. Повстали земства та кооперація. Казково скоро українська кооперація виросла на велику силу. В парі з нею виростала сила земств. Виростала сила спротиву урядові; зменшувалася сила уряду. Ці нові сили підміновували основну московську національну засаду — засаду фізичної сили; підміновували альфу і омегу московської національно–державницької доктрини — зцентралізований деспотичний уряд. Захитувалася основа московської імперії, яка почала хилитися до розпаду. В. Лєнін своїм нехибним національним інстинктом відчув катастрофу, що надходила, і відразу ж — буквально на другий день по захопленню влади, знищив систему земств і вільну кооперацію, обернувши останню на слухняний апарат уряду.