Слава ЗСУ!

1. IV.1934. Зроблено те саме з ДПУ України (жандармерія).

10. IV.1934. Зроблено те саме з Українською Академією наук.

10. VII.1934. Те саме з Верховним Судом УССР.

17. VII.1934. Скасовано Уповноваженого УССР при уряді СССР.

20. IV.1934. Закрили Державне видавництво України.

23. VII.1934. Скасовано Наркомат харч, промисл. УССР, утворено Всесоюзний, якому підпорядковано всю промисловість УССР.

1. XII.1935. Ліквідовано Книжну палату УССР, а московську зроблено Всесоюзною.

17. I.1936. Зроблено те саме з Управлінням мистецтв УССР.

20. II.1936. Всі вищі школи УССР підпорядковано безпосередньо Москві. Уряд УССР не має жодних прав до них.

5. ХІІ.1937. Ухвалено Сталінську конституцію СССР, в якій говориться про право кожної республіки СССР вийти з Союзу, а також і стаття, за якою агітація за виступ з Союзу карається смертю.

Наш вираз «підпорядковано московському, який перезвано на Всесоюзний», означає, що той «Всесоюзний» виконує функції також і Московського (РССР), с. т. окремих московських (РССР) НЕМА. Так, напр., нема Академії наук РССР, нема Книжної палати РССР, ані Державного Видавництва РССР. Їх функції сповнює Всесоюзна. Так зорганізовані ВСІ міністерства СССР (РССР). Іншими словами, всі т. зв. «республіканські» «міністерства» та інші інституції є нероздільною частиною московських, які замасковано терміном «Всесоюзний». Це видно і в щоденній практиці. Не лише окружні, але навіть районові (повітові) адміністратори в Україні одержують накази БЕЗПОСЕРЕДНЬО з Москви, минаючи т. зв. уряд УССР, який часто навіть не знає, що такий наказ прийшов. А ті адміністратори в Україні переважно є чистокровні москвини, прислані з Московщини. Ясна річ, вони «плювали на хахлацький уряд». Отже, бачимо, що централізація СССР є далеко повніша і глибша, ніж царська до 1917 року. Також бачимо, що царському урядові забрало більш як 100 років знищити автономію України, а пролетарський уряд знищив за 10 років. Це на їх мові називається «самаапрєдєлєніє вплоть да атдєлєнія».

Та повертаймось до царсько–буржуазного нищення України, яке в порівнянні до московського демократичного, направду, виглядає на дитячо невинне, бо московські монархісти і буржуї за 200 років винищили в тисячі разів менше українців та всього українського, ніж московська демократія за 20 років.

Знищивши українське шкільництво та літературу, обернувши українських селян на темних кріпаків, москвини поставили перед всіма українцями проблему: або знизитись усім культурно (й економічно) до рівня темних кріпаків, або посилати своїх дітей до московських шкіл, які виховували московських яничарів. Був ще третій вихід — посилати дітей до закордонних шкіл, але москвини відразу ж по полтавській нашій катастрофі почали планово і прискореним темпом нищити добробут української середньої класи — заможного козацтва та міщанства.

Так, наприклад, Єкатєріна II одним розчерком пера в 1776 році відібрала землю від 25000 заможних козаків, що селилися були на території Січової Республіки, і передала ту землю москвинам. Тоді одержали землі, напр., кн. Вязємскій 52000 десятин, кн. Ґ. Патьомкін 42000 дес., ґраф І. Скавронскій 69000 дес., московські полковники по 10000 дес., старшини по 3000–5000 дес. кожний. Пізніше роздано москвинам ще більше. Так, напр., лише в Єкатєрінославщині кн. Вязємскій мав 200000 дес. Ґ. Патьомкін 150000 дес. Тоді роздано української землі 8 московським генералам по 6000–12000 дес., 28 «штаб–офіцерам» по 3000–6000 дес., 18 «обер–офіцерам» по 2000- 4000 дес. кожному. Це лише за один рік. Пізніше ще сотки і тисячі москвинів одержували землю. Крім того, тоді ж роздано москвинам між Бугом і Дністром 882000 дес. Понад 4500000 десятин української землі роздав московський уряд своїм москвинам протягом лише 10 років («Кієвская старіна», ч. 4, 1885). А та земля не була порожня, не була «диким полем», але була заселена. Москвини ж мали закон, за яким разом з землею даруються також і люди, що на тій землі живуть, с. т. обернули населення тих 4 і пів мільйона десятин на своїх кріпаків. Так що «в 1752 р. козацьких господарств залишилося лише 2959 (В. Мякотін. «Очєркі сациальной історіі Украіни»). Отже, бачимо, що «знищити куркулів як клас» не Лєнін 1–й видумав і нищив, але ще Єкатєріна II 140 років тому.

Ясна річ, такий цинічний грабунок нашої прапрадідівської землі тисячократно посилив уже існуючу в українцях ненависть до москвинів. Ті кількадесят тисяч зненавиджених московських зайд у морі українського тубільного населення раніш чи пізніш мали втратити і даровану землю і свої голови. Це добре розумів московський уряд і тому почав енергійно заселювати наш степ москвинами, німцями, сербами, не жалуючи на те коштів. Так, напр., у 1753 році уряд привіз з Московщини 40000 москвинів і оселив їх над Дністром. В 1781 році привіз ще 50000. Потім привозив ще й ще. В 1754 році привіз кількадесят тисяч сербів і роздав їм 1421000 десятин української землі. В 1789 році привіз кількадесят тисяч німців і дав по 65 десятин на кожну німецьку душу (с. т. жінкам і дітям також). У XIX ст. тих німців на українській землі було вже понад сто тисяч.