Слава ЗСУ!

Оселити тих зайдів коштувало московський уряд 5000 рублів на кожну родину (див. Звіт «Пєрєсєлєнчєскай камісії» з 1870 p.). І в цей самий час московський уряд забороняв українцям з центральної — перелюдненої України переселюватися на південь, а щоб їх туди не допустити, поставив «заградітєльниє атряди», які ловили наших переселенців і завертали назад. Чужинців (с. т. і москвинів), що оселювалися в нашому степу, московський уряд звільняв від податків на кілька років, аж поки вони не загосподаряться. Крім того, давав їм грошові допомоги чи дешевий кредит. Українські ж поселенці, які правдами і неправдами якось оселилися в степу, мусили платити подвійні податки з першого ж року, без огляду чи загосподарився, чи ні. Звичайно, ніяких пільг, ніяких допомог московський уряд українцям не давав. Це робилося так цинічно відкрито, що цю політику помітив навіть сторонній чужинець (див.: J. Engel. «Geschichte der Ukraine»). Цілком природно, українці обурювалися, і збройні сутички із зайдами були тоді звичайним, щоденним явищем. Та на боці зайдів була сила Московської імперії, а на боці українців… спогади про їхню колишню імперію. Ясна річ, вдячні зайди помагали урядові нищити українців. Як бачимо, московський пролетарський уряд точно наслідує своїх царів, привозячи на Україну своїх 40–тисячників, 10–тисячників і под. новітніх зайдів. Вимордувавши голодом в 1933 році нашу Кубань, уряд СССР заселив їх своїми кацапами.

Знищивши наше заможне козацтво, москвини почали завзято нищити наше заможне міщанство, промисловців, торгівців, ремісників; взагалі нищити економічно, культурно і політично наші міста.

Наші міста (і села) споконвіку, навіть ще перед добою Київської імперії, мали повну місцеву самоуправу. Ще за короля Ярослава Мудрого (1019–1054) Україна мала вже свій власний писаний кодекс законів «Руську Правду». Це було зібране й упорядковане праукраїнське й українське звичаєве неписане право, що його створив наш народ протягом довгих тисячоліть. За тих часів освітою в Україні керували прислані з Царгороду греки: митрополити, єпископи. Вони привезли з собою грецькі церковні та світські закони і намагалися накинути їх нам. Але впорядники «Руської Правди» не взяли з грецького права нічого, що протирічило нашому звичаєвому праві. Напр., не взяли грецьких жорстоких кар на тіло, не взяли нехристиянське поводження з невільниками і багато ще дечого нелюдського. Наша «Руська Правда», направду, була найдемократичнішою і найгуманнішою збіркою законів у цілому тоді культурному світі. А вона була твором української нації. Тоді в цілій західній Европі закони були жорстокі і зовсім не демократичні, а на землях, що пізніше стали Московщиною, взагалі не було жодних законів, бо тоді там не було не те що якогось державного життя, але навіть самого московського народу ще не існувало. Так жили лише окремі дикі прамосковські племена, якими правили прислані Києвом наші воєводи.

У XVI ст. за доби Литовсько–Руської держави наші правники доповнили «Руську Правду», і це доповнене видання назвали «Литовським Статутом». Пригадаймо, що в Литовсько–Руській державі державною мовою в адміністрації, суді, школах була тодішня українська мова. Вже тоді (в XV ст.) наша Литовсько–Руська держава була конституційною монархією, з своїм парламентом (соймом) що зібрався перший раз у 1401 році. Найстарший парламент в Европі зібрався вперше десь у XIII ст. Отже, наш є найстарший по англійському в Европі формально, але фактично наш є старший за англійський, бо ж наше віче було нічим іншим, як правдивим парламентом у повному правному значенні цієї назви. А наше віче вже існувало задовго до Р. X. (коли прамосквини були ще цілковитими дикунами–людожерами і не мали ще навіть племінної організації").

Разом з «Литовським Статутом» наші правники кодифікували і наше старе звичаєве право про самоуправу міст. Тоді в Західній Европі міста також мали самоуправу за т. зв. «магдебурзьким» правом. Кодифікуючи наше право, наші правники, очевидно, мали під рукою і текст Магдебурзького права, і — аналогічно до своїх попередників часів короля Ярослава — не брали з права те, що суперечило нашому. Отже, і наша збірка законів про самоуправу міст є твором нашим власним. Але німці назвали (пізніше) і цю нашу збірку «магдебурзьким» правом, бо вона була в дечому подібна до їхнього магдебурзького права. А звідси вже один крок до претензії, мовляв, німці дали нам магдебурзьке право.

Литовський Статут і магдебурзьке право були демократичні, с. т. дійсна самоуправа, а це було діяметрально протилежне московському безправ'ю і заперечувало в корені централізм Московської держави. Та уневажливити Литовський Статут і магдебурзьке право в Україні москвини не мали сили ще довший час по нашій переяславській поразці 1654 року. Вони лише помалу, ступнево, в міру скріплення своєї влади в Україні — чимраз більш їх порушувати. Тому формально відібрали від наших міст Магдебурзьке право аж у 1835 році, а уневажливили Литовський Статут аж у 1842 році.