Слава ЗСУ!

Як ми вже говорили, Україна навіть за доісторичних часів була великою торговельною державою; торгувала буквально з усім знаним тоді культурним світом. Торговельних і культурних зв'язків Україна не переривала навіть за татарської доби. (Московщина була цілком відірвана від культурного світу від часів праісторії аж до полтавської катастрофи 1709 року, с. т. аж до XVIII ст.).

Особливо жваві і великі зв'язки з Західною Европою мали ми за часів нашої Київської імперії, Литовсько–Руської доби та Гетьманщини, аж до цілковитого опанування України москвинами.

За всіх тих діб закордонна торгівля приносила Україні незчислимі мільярди грошей, тому московський уряд, не гаючись, уже в 1667 році (12 років щойно по Переяславі) заборонив вивозити з Лівобережної України товари до всіх країв, крім Московщини. А на українсько–московському кордоні (він існував аж до 1754 року) москвини накладали на українські товари мита, скільки хотіли; а, крім того, наші торгівці мали відкуплюватися великими хабарями від утисків, свавільства московських митників. По полтавській катастрофі 1709 р. московська влада сторазово посилила і поширила заборону Україні торгувати безпосередньо з Західною Европою. Всі українські товари мусили йти через Московщину, де москвини їх перекуплювали, диктуючи свої ціни, і перепродували до Европи, заробляючи на тому величезні гроші з української кишені.

Вже на початках доби індустріялізації в Европі Україна твердо стала на цей шлях. Виробні (фабрики) росли в Україні неймовірно скорим темпом (пригадаймо, що в Московщині Пьотр І навіть терором не міг примусити москвинів закладати фабрики). Напр., за Гетьманщини на Херсонщині були виробні дорогих килимів. Великі виробні першоякісної порцеляни були в Водолагах та Балках.

В Охтирці була велика ткальня шовкових тканин. Ткальні тонкого дорогого лляного полотна були на Київщині (Київ, Шпола), на Полтавщині, на Поділлі, на Чернігівщині (Почери, Шептаки, Топал), на Волині (Рівне). На Полтавщині були виробні обрусів, рушників, плахт (велика в Кролевицях). В Острі була виробня рибальських сітей. В Новозибкові — велика виробня вітрил та линв. По всій Україні були десятки великих і сотки менших гут, ливарень, ґуралень, гарбарень, поташень, кушнірень, чимбарень, вовняних ткалень. Українське сукно було одне з найліпших в Европі, і там завжди був великий попит на нього.

В 1718 році москвини заборонили будувати нові поташні в Україні. Заборонили вивозити за кордон поташ, смолу, зруйнувавши тим цю дуже розвинену в Україні індустрію.

Українські скляні вироби були такої високої якости, що в Західній Европі був дуже великий попит за ними, і великі гроші приходили звідтам на Україну за наше скло. Московська влада заборонила в 1720 році вивозити наше скло до Західної Европи, а тому, що дикуни–москвини майже не вживали скла, отже, його не потребували, то московський уряд наклав навмисно надмірне мито, щоб українці не могли продавати своє скло і в Московщині. Так знищили москвини нашу високорозвинену скляну індустрію.

Те саме москвини зробили з нашою споконвічною порцеляновою індустрією, з тою різницею, що дозволили українцям вивозити до Московщини (до московських виробень) без мита нашу порцелянову… глину. Великі виробні порцеляни в Глухові, у Волошках та інших містах закрили. А наші ткальні вивезли до Московщини в цілості, с. т. і машини, і фахівців. Так знищили наш ткацький промисел. Лише за 5 років (1822–1827) виріб сукна в Україні впав на 63%.

Руйнуючи наш ткацький промисел, москвини одночасно енергійно розбудовували свій. З допомогою наших і німецьких фахівців (бо своїх не мали) москвини обернули… «Масковскую, Владімірскую і Кастрамскую губернії в сплашной мануфактурний округ» (К. Аксаков. «Ісслєдаваніє а тарґовлє»). Населення тих губерній жило майже виключно з ткацького промислу. Таким чином, уже в 1866 році Московщина виробляла 98% текстильних виробів імперії.

Щоби забезпечити монопольне становище своєї текстильної індустрії і рівночасно тримати Україну в стані напівдикої, нерозвиненої колонії, московські уряди всіх часів, включно з теперішнім, вживали всіх можливих і неможливих заходів. У першу чергу, звичайно, своє традиційне «васпрєтіть». Протягом кількох століть москвини планово руйнували ткацький промисел, вивозили до Західної Европи наші не лише готові вироби, але навіть і сирці: вовну, льон, коноплі; накладали неможливо високе ввізне мито на європейські тканини (навіть на польські, хоч Польща була частиною Московської імперії*). Коротко — примусили українців продавати сирівці (вовну, льон, коноплі) ЛИШЕ Московщині. Але ненажерливим москвинам і цього було замало: вони хотіли і сирівці мати запівдарма, а деякі навіть і задармо. Так робила московська буржуазія. Московський же пролетаріят «переплюнув» її: він УСІ наші сирівці має цілком задарма. Та про це нижче.