Слава ЗСУ!

Байдуже, якою ціною! Хоч би вона була економічним абсурдом, економічною втратою. Напр., український залізняк (залізну руду) вивезли з Донбасу до Англії. Англійці витоплювали з нього залізо, яке москвини купували і в Петербурзі виробляли з нього залізні товари, що їх везли до того ж Донбасу на продаж. Непоплатність цього покривав уряд з грошей, що їх стягав з України. Мета такого (а їх було багато) абсурду — не допустити до розвитку української промисловосте.

По нашій полтавській катастрофі 1709 р. москвини стисло додержувалися цієї їх догми. За ті величезні мільйони грошей, що їх дерли з України, вони пробували перше розбудувати свій Урал. На його розбудову уряд не жалував грошей (українських). Та москвин є москвином: більше половини тих грошей розкрадали і розбудовували Урал «па–рускі», с. т. був такий хаос, що уральське залізо москвинів коштувало вдвічі більше, як ціна привезеного з Західної Европи. Тому москвини були примушені (економічно) купувати залізо і вугіль у Західній Европі (в Україні не купували, щоб не багатіла). І вся індустрія Петербурга вживала європейський вугіль і залізо. А щоб здобути гроші на його купівлю, москвини понакладали великі податки та мита на ВСІ українські продукти, одержуючи десятки мільйонів золотих рублів річно… «В Европі купували (москвини. — П. III.) не лише машини, рейки, велике будівельне залізо, але абсолютно все, навіть малі цвяхи» (Б. Брант. «Інастранниє капітали»).

Але розбудова мережі залізниць та московського промислу вимагала щораз більше заліза та вугілля. Українських мільйонів вже не вистачало на купівлю в Европі. Надії позичити в Европі не було. Своїх ані капіталів, ані фахівців не було. А без розбудови мережі залізниць та свого власного московського промислу не можна було й думати про дальше загарбування сусідів. Імперія мала багатющі і найвищої якості залізняк і вугіль та всі найсприятливіші передумови для розбудови залізного і вугільного промислу Але той залізняк та вугіль були… в Україні. Змосковщений німець сумно зауважує: «Боротьбу між Кривим Рогом і Уралом вирішив чужоземний капітал і проти інтересів московського національного капіталу» (М. Вольф. «Ґєаґрафічєскає размєщєніє рускай прамишлєннасті»).

Так примушені були москвини самим життям (та їхніми загарбницькими планами) дозволити французам та бельгійцям розбудувати український Донбас і Кривий Ріг.

Дослідивши природні умови для розвитку Донбасу (і взагалі української промисловости), європейські фахівці–фінансисти побачили, що вони можуть заробити багато більше, продаючи москвинам не європейське залізо та вугіль, а українське. Але вони також добре розуміли мету економічної політики москвинів щодо України. Вони добре бачили і політичну безсильність України захистити свої права і знали, що деспотичний, централістичний моковський уряд буде перешкоджувати їм розбудувати Донбас, якщо вони не куплять уряд і москвинів якоюсь ціною.

Тою ціною стала НАЦІОНАЛЬНІСТЬ власників Донбасу (взагалі промисловості України). Французи погодилися дати москвинам велику пайку в промисловості України.

Але українські промисловці і фінансисти, попри московські утиски та перешкоди, почали ставати на власні ноги, бо життя (економіка) примусило московський уряд купувати в Україні багато устаткування для нових залізниць і вугіль для них. Українці зорганізували кілька своїх великих промислових та фінансових підприємств, як, напр., Донецько–Юрівське Металургійне Товариство, Олексіївсько–Дніпровське Металургійне Товариство, Таганрозьке Металургійне Товариство, Київський Комерційний Банк, Харківський Комерційний Банк та інші.

Отже, щоб опанувати Донбас, треба булуперше знищити конкурентів–українців. І московський уряд, московські фінансисти (Рябушинскій, Путілов, Авдаков, Утін, Плотніков та ін.) і французькі фінансисти (Тельман Банк), порозумівшись, спільними силами викликали різними фінансовими (і не фінансовими) махінаціями велику економічну кризу в Україні (аналогія до голоду в Україні 1933 року). Московський уряд зробив грошову «реформу», зменшив ціну на українське збіжжя (а воно ж було головним експортовим товаром України), «закупив» запівдарма і вивіз з України, с. т. зайвий раз пограбував Україну (знову аналогія з СССР). Московські ж фінансисти з допомогою свого уряду зорганізували з 10 найбільших петербурзьких та московських банків великий фінансовий синдикат, який змонополізував весь кредит в імперії. Тут треба пригадати, що московські приватні банки фактично були напівдержавні, бо уряд давав їм «пасобія» (іноді понад 100 мільйонів рублів) в різній формі і сам призначав директорів тих «приватних» банків. Бельгійські та французькі фінансисти дали московським великі позички і купили на багато мільйонів рублів московські уділи. Московський уряд зменшив закупки в Україні, збільшив промислові податки і податки на українські вироби. Згаданий синдикат закрив українцям кредит. Українські промисловці та фінансисти пробували були боротися, але їм несила була побороти об'єднаний наступ уряду, московських і французьких капіталістів, і вони збанкрутували.