Слава ЗСУ!

Кожна людська (а не московська), навіть колоніяльна, імперія була б використала ці винятково сприятливі обставини і була б створила на півдні України (взагалі в Україні) величезну індустрію, яка піднесла б добробут не лише України, але й всієї імперії. Добробут і політичну силу цілої імперії. Так була би зробила кожна, навіть імперіялістична, але культурна, далекоглядна нація. І робила. Порівняймо, напр., стан і вагу Чехії в Австро–Угорській імперії або польський Шлезьк у Німецькій, або найяскравіший приклад — Канада в Бритийській.

Канада не межує безпосередньо з Великою Британією, а відділена від неї океаном. Більшість населення Канади є неанглійського походження. Всі важніші проблеми канадійці вирішують демократичним голосуванням. Кожний з канадійців, байдуже якого національного походження, має однакові права, отже, і право вирішувати долю Канади. Канадійці англійського походження не вважають себе англійцями, а лише канадійцями. Канада фактично є самостійною державою: має свій незалежний від метрополії уряд, має власний парламент, власне військо і флот, власні фінанси і гроші. Отже, є всі найсприятливіші умови для відірвання Канади від Бритійської імперії, але всі канадійці твердо її тримаються. Мають повну можливість вийти зі складу імперії без жодних революцій, без війни, без будь–якої боротьби, а лише спокійною ухвалою свого парламенту чи плебісцитом. Мають повну можливість вийти з Бритийської імперії, але НЕ ХОЧУТЬ виходити з неї.

Чим же метрополія тримає при собі Канаду? Чимось таким, чого не розуміє і НІКОЛИ НЕ ЗРОЗУМІЄ москвин. Бо, щоб це зрозуміти, треба… не бути москвином. Треба, щоб москвин зробився (чи його зробили) людиною. А це є те саме, що зробити з гадюки голуба. (Недурно у москвинів найулюбленішим після «матюка» епітетом є слово «ґад»). Іншими словами, будь–яка федерація України з Московщиною (і не лише України, але й будь–кого) в будь- якій формі. З будь–якими «гарантіями» — буде першим кроком до нового СССР під іншою назвою, бо ж — як ми вже говорили — все життя нації: політичне, економічне, культурне — основане на національному характері тої нації. Або, як каже еспанський історик А. Кастаньон: «Дайте мені добрий підручник історії якоїсь нації, і я майже безпомилково напророкую вам політику тої нації в сучасному і майбутньому». Слушно! Бо ж політика нації здійснюється тими силами — матеріяльними і духовими, що їх створила та нація протягом своєї історії. Які сили створила московська нація і який вона має національний характер — про це ми говорили в першій частині цієї книжки.

Московський національний характер і московські національні сили, як шило з мішка, вилазять з–під різноманітних масок, що їх москвини кожночасно міняють відповідно до обставин і всюди, де вони мають можливість «аказать свайо блаґатворнає вліяніє». Про це їхнє «блаґатворнає вліяніє» дещо (дуже мало) ми вже сказали, а тут згадаймо про нього — бодай в двох словах — ще в царині упромисловлення України.

Сама Московщина є дуже бідна на копалини, за винятком окраїн: Уралу та Архангельщини. Найбільше своє багатство — величезний праліс — москвини по–дикунськи винищили, що помітив навіть чужинець А. де Кюстін за кілька днів своєї подорожі по Московщині. Ці багатства вони — як самі ж кажуть (К. Аксаков) - «прапілі». А не маючи найменшої охоти «работать, как вали, капіть дєньґі, как жиди» (Ф. Достоєвскій. «Днєвнік пісатєля»), москвини вибрали собі національний «промисел» — грабувати сусідів.

Але, щоб грабувати, треба мати силу, силу військову. Основою ж військової сили є власна індустрія та рільництво. Жодних природних передумов для розвитку індустрії Московщина не має. Не має ані одної з тих, що їх має Україна. Отже, москвинам не лишалося нічого іншого, як штучними способами розбудувати у себе штучну індустрію. Штучну, бо ж без основи, на піску, покладаючись на надію брутальною військовою силою та обманом виривати у сусідів їхні сирівці. Розбудувати в Московщині власну індустрію та забезпечити її сирівцями і ринком; розбудувати байдуже якою ціною — стало економічною догмою ВСІХ московських урядів: Іванів, Петрів, Алєксандрів, Нікалаїв, Кєрєнскіх, Лєнінів, Хрущьових.

Будь–якою ціною! Це значить не лише ціною повної руїни сусідів, але також і ціною добробуту чи культурного розвитку самої ж московської нації. Бо ж… «жисть — капєйка». Розбудувати свою економіку тяжкою працею, як оті дурні фіни, шведи, норвежці роблять? Нєт! Я лучше буду дєбаширіть па–рускі (Ф. Достоєвскій). Грабувати й обкрадати сусідів — уточнимо ми. Цю «філософію» життя визнають УСІ москвини і ВСІХ часів — від Іванів до Нікіт. Визнають усі московські уряди, московська Церква, московська буржуазія, інтелігенція, пролетаріят. «Дайош ґнілую Европу, растуди тваю мать!!!»