Слава ЗСУ!

Але ласували нашим українським цукром англійські та німецькі… свині. Про це подбав ніхто інший, як москвин, бо ж заробляли на тому 40 мільйонів золотих рублів річно. Московський уряд дуже потребував європейської валюти. Щоб її здобути, він примусив наших цукроварів продавати ВЕСЬ свій цукор поза межі України, але чистий зиск з того клав до своєї кишені. Робилося це так. Собівартість цукру в Україні була 3 руб. 25 коп. за пуд плюс акциз (податок) 1 руб 25 коп. на пуд. Разом один пуд коштував цукроварю 5 рублів. Отже, продажна ціна в Україні не могла бути меншою ніж 13 коп. за фунт. Цієї ціни наш селянин чи робітник платити не міг. Таким чином, наші цукровари вимушені були весь свій цукор експортувати.

Але цієї ціни ніхто не хотів платити і в Західній Европі, бо ж мали свій вдвічі дешевший цукор. Тому московський уряд звільняв експортерів нашого цукру від акцизу на цукор (1,75 руб. за пуд). Мало того! Давав їм ще 80 коп. на пуд «пособія» (П. Хромов. «Еканамічєскає развітіє Расіі»).

Торгівля і промисел не можуть існувати без кредиту. Потребували кредиту і наші цукроварні та експортери цукру. Москвини з допомогою свого уряду зорганізували великий фінансовий синдикат, який змонополізував майже весь кредит в імперії. Цей синдикат давав кредит московським експортерам на 6%, українським — на 25%. Іншими словами, не давав, бо ж неможливо було конкурувати. Таким чином, весь експорт нашого цукру, отже, і зиск опинився в руках москвинів.

В торговельному договорі з Німеччиною 1904 року московський уряд зобов'язався продавати Німеччині цукор по 5 коп. за фунт. В Англії український цукор продався по 6 коп. за фунт. В Україні наш власний цукор продавався за 14 коп. за фунт. Отже, бачимо, що найбільший продуцент бурякового цукру Німеччина купувала український цукор, бо ж оплачувалося п'ятикопійковим цукром годувати свині.

Англія мала свій дешевий (бо також калоніяльний) очеретовий (тростиновий) цукор, але також і їм оплачувалося годувати свині українським шестикопійковим цукром. Отже, бачимо, що москвини продавали в Европі український цукор за меншу ціну, ніж коштував європейців їхній колоніяльний цукор. Відома річ, що європейці платили своїм чорношкірим робітникам у колоніях стільки, аби не вмерти з голоду (за холод теж не турбувалися — чорношкірі зимового одягу не потребували). Отож, українські селяни і робітники за свою працю на буряках діставали меншу винагороду, ніж чорношкірі в африканських колоніях, бо ж наш цукор продавався за ціну нижчу за собівартість. (СССР продає українську пшеницю за ціну, нижчу ніж собівартість).

Хоч наш український цукор продавався в Европі за ціну, меншу ніж коштував українців, але москвини не лише нічого не втрачали на тім, але й, навпаки, заробляли. Вся таємниця цього ніби парадоксу («хітрая механіка» — по–московськи) була в тому, що москвини купували в Англії дешевий, сирий (неочищений) очеретовий цукор, привозили його без мита до Петербургу, там очищували і продавали в Україні по 10 коп. за фунт, у той час як український цукор продавали в Московщині по 12 коп. за фунт, а в Україні по 14 коп. Ця «хітрая механіка» була можлива лише завдяки московській колоніяльній податковій та тарифній системі в Україні.

Той англійський очеретовий цукор не коштував москвинів ані сотика, бо ж за нього платили українці 40 мільйонів рублів річно готівкою та запівдармовою працею. Таким чином, московські промисловці та торгівці багатіли, а українські банкрутували. Українські селяни і робітники діставали винагороду за свою працю меншу, ніж неґри, а петроградські заробляли на життя. Таке‑то «блаґатворнає вліяніє братскава народа» в економіці.

Це «блаґатворнає вліяніє» ясно видко і в московській політиці щодо українського вугільного та залізного промислу в Україні. Вугіль та залізо є нарізними каменями, основою індустріялізації. В Україні умови для розвитку цих двох основних промислів і, взагалі, індустріялізації є НАЙІДЕАЛЬНІШІ, ніж де–будь у світі, бо ж 1) вугіль і залізо лежать дуже близько одне від одного — буквально сусіди; 2) вугіль є найвищої якості (антрацит) до коксування, с. т. для виплави заліза; 3) теж найвищої якості є залізняк (залізна руда) з дуже високим вмістом (60%) заліза; 4) обидві копалини лежать неглибоко в землі; 5) обидві близько до портів Чорного (Озівського) моря; 6) на тому самому обширі (в Никополі) є дуже високої якости (45%) манган, потрібний для виробу криці (сталі); 7) Україна (і вся Московська імперія) пекуче потребує залізних виробів усілякого роду, особливо будівельного заліза та криці, бо в Україні дуже бракує будівельного дерева; 8) величезна розлогість імперії та великий експорт українського збіжжя, цукру тощо вимагали великої сітки залізниць та великого торговельного флоту, с. т. велике запотребування на залізо і вугіль забезпечено; 9) Україна через своє Чорне море безпосередньо пов'язана з великим торговельним шляхом Европа — Далекий Схід; 10) Чорне море не замерзає і сполучене з теплим Середземним; 11) Україна перелюднена; є велике число напівбезробітних (малоземельних) селян, отже, робітників до промислу не забракне; 12) українці є надзвичайно інтелігентний (вроджена інтелігенція), здібний і працьовитий народ, що забезпечує скорий вишкіл висококваліфікованих фахівців і вправних фабричних робітників, отже, і високу якість виробів; 13) прохарчування збільшеного міського населення забезпечено великим власним рільництвом; 14) багатіючи від збільшеного (індустріялізацією) попиту на рільничі продукти, селянство кожного року збільшуватиме внутрішній ринок для української індустрії; 15) Україна є майже самовистачальною щодо інших сирівців.