Слава ЗСУ!

Повним 100% антиподом йому був селянин московський. Ми вже згадували, що московський селянин ненавидів свою землю і працю на ній. Він за кожної найменшої нагоди її кидав і подавався в світ за очі шукати легкого хліба. І всюди, будь‑де, хоч у цілком чужій йому країні, він почувається як вдома, навіть намагається накинути господарям — тубільцям свою філософію життя і мову. Якщо не знайде легкого хліба на новім місці чи набридне йому «работать, как воли», то мандрує далі («Ми — народ брадяґ». — М. Ґорькій). Тому‑то як тільки французи перебрали наш Донбас в свої руки і почали його розбудову, москвини посунули туди, як сарана, хмарами. Пізнавши, який з кацапа робітник, а який з українця, французи дуже охоче наймали українців і дуже неохоче москвинів. Але українці не приходили, і в Донбасі переможно залунав московський «матюк».

Це добре знав В. Ленін і тому, як тільки приїхав з‑за кордону до Петрограду в 1917 році, негайно послав своїх організаторів власне до Донбасу (і Харкова), а не в інші області України. І справді, першу в Україні московську (точніше, жидівсько–московську) большевицьку організацію створено саме в Донбасі. Першу і найбільш українофобську; більш українофобську, ніж така сама московсько–жидівська в Харкові. В 1918 році харківська щось мимрила про українську мову чи Україну, але донбаська категорично і рішуче стала на Валуєвському «не било, нєт і бить не может нікакой Украіни». Це — в замаскованій, хитрішій формі москвини здійснюють у Донбасі понині. Українські недобиті ще селяни, рятуючись від московського терору і голоду, по 1933 році масово втікали до Донбасу. Назбиралося їх такий великий відсоток, що стали більшістю населення Донбасу. Москвини затривожилися і «прінялі мери» (вжили заходів). Нині в Донбасі не знайдете книжки, журналу, часопису українською мовою, а натомість повно їх московською.

Подбали москвини також і про промисловий український «сєпаратізм». Як за буржуазного, так і за пролетарського імперіяльного московського уряду українська промисловість виробляє «півфабрикати» і харчові продукти. Та аналогічно до 1880 року економічні причини примусили і пролетарський московський уряд побудувати в Україні дещо з легкої промисловости (машинобудівельної). Але і в цьому вони «прінялі мєри» — зв'язали українську легку промисловість з московською так, щоб українська не могла давати цілком викінчених машин без московської. Фігурально кажучи, Україна виробляє трактори, але колеса до них виробляє Московщина (з українського заліза). Звичайно, скинувши московську окупацію, Україна побудує виробню коліс, але на це треба буде часу, а в міжчасі українська виробня тракторів стане, закриється. На такому принципі побудована вся легка промисловість України нині. Отже, москвини планують такий критичний міжчас перебудови української промисловости у вільній Україні вжити, щоб знову накинути Україні своє ярмо, можливо, в дещо зміненій формі.

Загрозливою пригадкою нам є той факт, що ані за буржуазної, ані за пролетарської московської імперії в Україні не було і тепер нема ні одної — хоч би малої — фабрики ЗБРОЇ. В майстернях для направи зброї і арсеналах в Україні і за царів чорних, і за царів червоних (може, в майбутньому і рожевих) працювали виключно москвини, хіба що трохи (для декорації) вірних «маларосав». У 1917–1918 роках у столиці України українці не могли дістати зброї з київського арсеналу, бо він був обсаджений виключно москвинами, які не лише не давали зброї українцям, але навіть зробили спробу захопити зсередини владу в Києві саме тоді, коли московська армія облягала Київ. Грізна пригадка нам і тепер.

Зрештою, і самі москвини не криються з метою їхньої економічної (і політичної, яку шиють білими нитками) політики в Україні. Напр., ще в 1890 році офіційний часопис «Масковскіє Вєдамасті» писав: «Ми, москвини, і наша Московщина створили велику Російську імперію. На нас, москвинах, вона стоїть і буде стояти, якщо уряд дасть першість Московщині і москвинам у всьому і всюди; якщо піддержуватиме розбудову індустрії лише в Московщині і не дозволятиме розбудувати її на «окраїнах» (с. т. землях, заселених немосквинами. — П. Ш.). Чи треба ще наших коментарів до цього. Сказано ясніше ясного.

Це саме підтвердив міністр СССР В. Молотов у 1935 році. Американський кореспондент запитав його: чому уряд СССР не будує фабрик там, де лежать сирівці для них, а будує в Московщині і привозить для них сирівці з України. Чей же це є економічний абсурд. В. Молотов відповів (прабалталса): «Так! Це є економічний абсурд, але не є політичний абсурд, бо ми ще не знаємо, чи вдержимо Україну в своїх руках» («The Economist». XI.1935).