Слава ЗСУ!

На Кубані А. Дєнікін вбив підступним способом голову Кубанського парламенту М. Рябовола та повісив кубанського міністра О. Кулабуха за «сєпаратізм». Ціла дєнікінська армія на фронті складалася на 90% з кубанських та донських козаків. Почувши про події вдома, кубанський корпус кинув фронт і подався на Кубань «навести порядок з дєнікінцями». Це був остаточний удар, який закінчив дєнікінську армію: за кілька тижнів вона перестала існувати, крім недобитків, які сховалися в Криму.

Щоб урятувати хворих, безсильних стрільців від поголовної масакри москвинами–ленінцями, що наступали, Н. Гірняк симулював перехід УГА на «савєтскую платформу». Він організував Ревком і підписав умову з москвинами–ленінцями, за якою УГА стає частиною ленінської армії. На Волині, що тоді була під польською окупацією, стояли недобитки армії УНР. До них за першої нагоди прилучилися частини УГА, покинувши москвинів, але поляки їх роззброїли та інтернували. УГА перестала існувати.

С. Петлюрі вдалося намовити Польщу на війну з Московщиною, але за це уряд УНР зрікся на користь Польщі Галичини. 25. IV.1920 почався наступ польської та української армій на схід. Частини УГА, що стояли у Винниці у складі ленінської армії, відкрили наступаючим українським частинам фронт і самі прилучилися до них. Завдяки цьому поляки прорвали фронт і відразу посунулися далеко на схід (За цю велику допомогу, яка заощадила полякам тисячі польських трупів, вони пізніше інтернували ці галицькі частини і вимордовували їх у концтаборах голодом і холодом. Пригадка на майбутнє).

Великі селянські повстання в запіллі москвинів–лєнінців допомогли польсько–українській армії дуже скоро посуватися на схід. 7. V.1920 Київ був у наших руках.

Та запаморочені успіхом поляки думали, що прийшла нагода відбудувати Ягеллонську Польщу «від моря до моря», і вони почали поводитися в Україні так, як колись перед часами Б. Хмельницького. Використовуючи те, що українська армія була мала, поляки робили, що хотіли: наказували селянам повернути землю польським дідичам, платити страти їм і шкоди, заподіяні війною, утискали українське культурне життя, забирали у селян збіжжя, худобу без оплати і т. п.

Уряд УНР не міг побільшити свою армію скорим темпом з кількох причин. 1) Поляки не хотіли допустити до великої української армії, мріючи панувати над українцями, а поки що диктувати свої умови урядові УНР. 2) Українські селяни ще не забули соціялістичних законів УЦР, УНР, особливо найбільш зненавидженого ними закону про соціялізацію землі. 3) Пам'ятали також відозви Комітету Охорони Республіки та О. Волоха з їх вимогами переговорювати (с. т. визнати) «радянський уряд». 4) Також не забули селяни і нездатність соціялістинних урядів УНР завести лад в Україні.

І наш селянин не спішився «міняти шила на швайку» — вже існуючий «радянський уряд» з прем'єром X. Раковським на ще не знаний їм (а може, гірший?) радянський уряд з прем'єром В. Винниченком. Ліпше поки що почекати і дивитися, до чого воно йде, тим більш, що УНР привела таких нових «визволителів», які нічим не відрізняються від ленінців та дєнікінців. Вступати до армії УНР селяни не спішилися.

Тим часом ленінці впоралися з дєнікінцями, знищивши їхню армію. Вони негайно перекинули з півдня великі сили і почали наступ. Хоробра язиком польська армія кинулася тікати панічно, так що московська армія вже 30. VIII.1920 стояла під Варшавою. Доля Варшави і цілої польсько–московської війни висіла на волоску. Урятував Польщу наш ґен. М. Безручко силами 6–ї української дивізії, знівечивши стратегічний план москвинів своєю тактикою. Москвини відступили від Варшави, і поляки отямились від переляку. За це врятування Польщі поляки інтернували потім усю Армію УНР і вимордували велику кількість рятівників Варшави голодом у таборах. Варто пам'ятати.

18.ІІІ.1921 Польща підписала мировий договір з Московщиною, не звертаючи уваги на договір з УНР, яким Польща зобов'язувалася не переговорювати з москвинами без участи УНР. Більше того, вона відкликала своє визнання УНР й інтернувала рештки її армії. Доба Директорії скінчилося.

За Ризьким мировим договором москвини відступили Польщі несподівано навіть для поляків велику українську територію (Західну Волинь, Холмщину, Полісся), хоч мали силу цього не робити. Таємниця цієї «щедрости» москвинів була в тому, що москвини знали: поляки будуть безоглядно нищити все українське життя та гнобити, утискати українське населення. Отже, це буде озлоблювати його проти Польщі і — логічно — посилювати надії і симпатії до «Радянської України».

На півдні Польщі лежала Галичина, яка горіла пекельною ненавистю до Польщі. На заході Польщі — Німеччина, яка ненавиділа Польщу і чекала на нагоду відібрати від неї втрачені у війні землі. На півночі лежала Литва, яка ненавиділа Польщу і чекала на нагоду відібрати від Польщі своє Вільно. Оточена таким перснем, ненависна, з 30% непольського населення, що ненавиділо Польщу, плюс великий відсоток зубожілого польського селянства та робітництва і закукурічена успіхами, зарозуміла, шовіністична, розбещена інтелігенція — все це створювало ідеальні умови для московських п'ятих і шостих колон у Польщі, щоб розкласти й ослабити її зсередини з кінцевим наслідком «Савєтскай Польши» — «рівоноправної» республіки СССР. Відразу ж по замиренні почали енергійно розбудовувати польську комуністичну партію, «українську» комуністичну партію в Польщі (КПЗУ), поширювати літературу, організовувати комуністичні «ячейкі» на місцях.