Слава ЗСУ!

Поляки хотіли показати москвинам, що вони мають можливість підкопувати СССР зсередини, в надії, що тоді москвини заперестануть підкопувати зсередини Польщу. Запланували т. зв. «зимовий похід» 1921 року.

У 1921 р. повстання в Україні поширилися до нечуваного ще розміру. Пізніш москвини писали, що вони лише за півроку відібрали від населення України: 805 скорострілів, 33 гармати, 33700 рушниць, 680 пістолів. Існувало понад 300 повстанських загонів і повстанський центр Козацька Рада.

Як і москвини, поляки вважали самостійну Україну нещастям для себе, бо й вона відібрала б їм колись Галичину, а з Московщиною вони завжди могли погодитися коштом України, як це показував їм історичний досвід (Андруоівський мир 1667 p., Ризький мир 1921 p.). Поляки не хотіли, щоб задумана диверсія мала успіх, і тому зброї не давали (дали на 1280 вояків лище 580 рушниць, кілька старих скорострілів і мізерну кількість набоїв). Цілком не дали ані одягу, ні взуття. Диверсанти пішли в грудні голі і босі. Очевидно, поляки навмисно вели справу так, щоб москвини вчасно довідалися про диверсію. Групою командував енергійний і здібний організатор ген. Ю. Тютюнник. Він сам колись командував повстанськими загонами, отже, був досвідчений у цій новій тоді формі війни. Він планував зорганізувати розпорошені, некоординовані повстання в одну велику скоординовану і керовану старшинами внутрішню війну з москвинами в Україні. Але поляки планували щось цілком протилежне. 4. ХІ.1921 наші одчайдушні герої вирушили в Україну, а 14. ХІ. були оточені під містечком Базар і були розбиті. 359 вояків потрапили в московський полон.

Цим 359 полоненим москвини запропонували — під цівками спрямованих на них скорострілів — помилування, якщо вони покаються і визнають «савєтскую власть». У відповідь на цю пропозицію один з козаків виступив наперед і сказав: «Я, козак шостої дивізії Щербак, від себе і від усіх козаків тут кажу вам: ми знаємо, що нас чекає, і ми не боїмося смерти, але до вас служити НЕ ПІДЕМО!» З 359 грудей вибухнуло могутнє «Слава Україні»!

Московські скоростріли скінчили.

Президент Республіки, Голова Директорії на далекій, безпечній еміграції покаялися і визнали «савєтскую власть».

З трьохсот п'ятдесяти дев'яти селян під цівками скорострілів АНІ ОДИН не покаявся і не визнав.

Провід, еліта нації — і простий народ!

Яким же бездонно підлим блюзнірством перед цією святою українською кров'ю, звучить брехня наших лідерів 1917–21 років про національну несвідомість українського народу!

Неосвічений, національно «несвідомий» народ ще в 1917 році кричав «Слава Україні!», освічена, національно свідома українська еліта навіть у 1922 році співала «Хай живе федеративна Росія».

Була в українській революції неспожита сила довго гамованої енергії; буяла романтика старокозацьких часів, як колись княжа романтика в революції Б. Хмельницького; існувало інстинктове бажання розтоптати ту силу, що довго тяжіла на волі мільйонів. Були тут власницькі інстинкти, цілком чужі кошарному ідеалові соціялізму; інстинкти, які, оформивши, можна було створити рушій неймовірної сили. Були тут релігійні моменти, що могли легко вилитися у форму релігійної війни. Нарешті, була тут ненависть, ненависть органічна, непереможна до всього, що московське. Всі ці інстинкти чекали маґнету, який зібрав би їх докупи. Чекали чинника, який сформував би їх.

Але українська революція знайшла свого найбільшого ворога у своїх власних провідниках. Недармо існувало пів ХІХ–го ст. в українській політичній думці драгоманівство, що здемобілізувало нашу національну еліту і поставило її в духове коло антинаціональних ідей. А це сталося тоді, коли на півночі, в Московщині, нова ідея — большевизм — була ідеально пристосована до підсвідомих хотінь московської національної стихії. Українська ж революція не знайшла сумірного своїй динаміці Проводу» (Я. Оршан. «Розвиток української політичної думки за сто літ»). АЛЕ ЗНАЙШЛА ЙОГО ТЕПЕР.

П'ятсот українок з Кінґіру на це ясно вказують.

XXXII. УКРАЇНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ

Разом з плебеїзацією культурного життя в культурному світі, йде і примітивізація думки. Сучасна думка спрощує, схематизує складне, багатогранне життя, в тому числі і життєву боротьбу. В сучасному думанні бачимо якусь недорозвиненість інтелекту, розуму Є це і в нас, українців.

У нас переважають два протилежні — і обидва примітивні — погляди на проблему нашої боротьби за державну самостійність України. Один (переважно серед націоналістичної молоді) укладається в формулі: «Перше здобути державну самостійність, а решта прийде сама собою». Другий погляд (переважно серед старших культурників) каже: «некультурний, національно несвідомий, ожебрачений нарід ніколи не створить своєї самостійної держави».