Слава ЗСУ!

Так! То велика правда. З–ПІД ЗЕМЛІ, Української Землі. Виростають із тисячолітнього власного ґрунту; з тисячолітньої власної духової культури. Пригадаймо наше порівняння української культури з дубом. Так! Незнищимим є український націоналізм, бо має надто глибокі тисячолітні корені в глибокому десятитисячолітньому власному ґрунті, бо живиться соками власної старезної кількатисячолітньої рільничої культури. Культури, що виросла і донині стоїть на вічних, незнищенних законах Матері–Землі; законах, що їх створила Божественна Премудрість. На цих вічних, незнищимих законах природи, що їх встановив Творець усього життя, а не на ніяких інших, створених людиною — спирається Творчий Дух нашої рільничої нації і вияв того духа — український націоналізм.

У цьому і є вся таємниця незнищимости українського націоналізму. Бо ж законів Творця Всесвіту не може захитати жалюгідне, мікроскопійне сотворіння, що розплодилося на одній з мільйонів планет всесвіту — ота комашинка, що називається людиною. Погляньмо бодай побіжно на деякі з тих законів і на догми українського націоналізму.

Одним з найголовніших є закон збереження роду. В природі серед комах, птахів, тварин і рослин бачимо, що життя одиниці (індивидума), хоч і захищається громадою (колективом), проте дуже часто приноситься в жертву заради життя всього колективу, заради продовження роду, заради нащадків.

Напр., бджоли на зиму стягаються в кубло, в середині якого є матка, оточена молодими бджолами, а старі утворюють зовнішній шар кубла, який, мов кожух, тримає те тепло в середині кубла. Старі до весни не доживають, але врятовують молодь від замерзання. Молодь з весною продовжує рід. Бджола, вжаливши, вмирає, проте всі вилітають на ворога і жалять.

Кожному відомо, що самиця–мати віддає своє життя, боронячи свої діти від ворога.

Кожний з нас, коли бачить двох голодних людей, з яких один є чужинець, а другий свій (брат, односелець, земляк), то дасть кусник хліба перше своєму, а потім, може, й чужинцеві, якщо вистачить хліба своєму. Для кожної матері (людської і тваринної) своя дитина найдорожча за всі інші і за свою, а не за чужу дитину віддасть своє життя. Ми більше турбуємося малою хворобою когось з нашої родини, ніж голодовок) смертю мільйонів китайців. Отже, бачимо, що в природі член громади служить своїй громаді аж до самопожертви, а громада своєю колективною силою боронить і помагає в житті своєму членові.

Цей природній, здоровий егоїзм і рятує рід та націю від вимирання, від знищення ворогами. Українська народна мудрість каже: «Всі за одного, один за всіх», «Свою Україну любіть» — гримів наш національний пророк. «Україна для українців», — гукав націоналіст М. Міхновський. «Для України наша любов», «На тобі мільйонів стан стоїть», — кликав національний поет І. Франко, «Душу й тіло ми положим (за Україну)», — співали УСС, козаки УА, члени СВУ, СУМ, ОУН, УПА. І не лише співали, але й здійснювали це, напоївши шедро своєю кров'ю рідну землю від Карпат по Кавказ.

«Люби ближнього свого» (ближнього), «Блажен той, хто душу свою положить за друзі свої» (друзі), — вчив Син Божий. «Україна понад усе» — догма українського націоналізму. Добро всієї України понад добро окремого українця, понад інтереси якоїсь класи українського народу, понад інтереси якоїсь провінції України чи якогось церковного обряду українців.

Всі москвини, без одного єдиного винятку, від комуністів до монархістів однодушно стоять проти української самостійної держави. Що робили і роблять наші москвофіли ми вже говорили. Наслідки знаємо.

У природі в царстві рослин, тварин і людей точиться вічна боротьба за існування, за ліпше місце під сонцем. Комах поїдають птахи; птахів — малі звірята; малих звірят — більші звірі; більших звірів — людина. В лісі, в полі кожне дерево, кожна рослинка пнеться до сонця, витискаючи конкурентів.

У цій боротьбі за існування протягом мільйонів років, безпереривно донині йде процес натуральної СЕЛЕКЦІЇ (добору). Виживають і дають нащадків лише найліпше пристосовані до тої боротьби індивіди та роди; ті, що мають здібність до ВДОСКОНАЛЕННЯ, до продовження роду. Все, нездібне для цього, гине, не лишаючи нащадків.

Завдяки цьому законові життя, розвиток всього живого на нашій планеті не зупинився на первісних примітивних формах, а досягнув тепер таких досконалих форм, що, студіюючи зоологію, ботаніку і взагалі біологію, відчуваємо просто побожне почуття подиву.