Слава ЗСУ!

Правда, поки що це все наставлення чужих державних мужів є платонічна симпатія, яка нікого з них ні до чого не зобов'язує. Ще панують москвини в усяких радіо, інститутах, фондах. Але коли УПА з переможними боями наближатиметься до Києва, тоді ці симпатії можуть обернутися на щось більш намацальне.

Може, але лише тоді, коли Україна буде сильною. Сильною не лише фізично, а найголовніше духово. Із слабими, з боягузами, з тими, що самі себе мають за меншовартісних фелагів, не говорять, а їм наказують. ПОМАГАЮТЬ ЛИШЕ СИЛЬНИМ, СЛАБИМ — НІКОЛИ. Хіба кинуть огризок.

А в українських «залах» щораз менше і менше молоді. Не йде вона і до «Українських Технічних Інститутів» чи «Народних Університетів». Воліє «велику воду». Воліє наукову, професорську кар'єру в чужих університетах, в чужій великій індустрії, в чужій армії. Воліє співати на великій сцені Метрополітен Опери твори українських композиторів. Воліє діставати спортові перемоги на великих міжнародніх змагах. Воліє членство, хоч і в чужих, але великих організаціях. Воліє читати реферати про Україну на великих міжнародніх конгресах. Воліє показувати чужинцям українські Нотр–Дами, Моцартів, Рафаелів, Наполеонів, Бісмарків, хрестоносців, альканзарців, Жанни д'Арк. Воліє, хоч і чужу, але велику літературу, воліє робити щось велике. Воліє бути великою. Не вдержали своїх дітей старі просвітянці в українському ґетті. Пропали діти для України, — лементують вони. Лементують, бо не розуміють, що сама українська мова не робить людину українцем. Не розуміють різниці між мовною денаціоналізацією і національною асиміляцією. Не на еміграції, але навіть в Україні в 1917–21 роках тисячі українців, що як слід не знали української мови, свідомо віддали своє життя за самостійну Україну. Ірландські емігранти цілком не знали своєї мови, але були гарячими патріотами, ірландськими націоналістами. В. Винниченко, М. Скрипник, М. Любченко та інші ренегати, що помагали москвинам «Україну розпинати», добре знали не лише українську мову, але й українську історію. Справа не в мові.

Боротьба проти Української Самостійної Держави не устане і після створення її. Занадто — бо багато є в світі (особливо в Америці) сил, і сил великих, яким Українська Самостійна Держава стоїть впоперек дороги, руйнує їхні плани. В методах боротьби ті сили не перебирають.

Боротьбу за Самостійну Україну вестимуть і виграють українці в Україні. Ця боротьба коштуватиме Україну багато, може, дуже багато ще жертв і мук. Наша еміграція може заощадити Україні тисячі зайвих жертв і мук. Може, лише не примітивними просвітянськими способами у своїм ґетті. Це можуть зробити лише ті люди, які навчилися «плавати на чужих океанах» не гірше за ті протиукраїнські сили. Люди, які ВЖЕ є на тих позиціях, з яких можуть вдарити по тих протиукраїнських силах. Люди, які досконало знають: як, коли, де і чим вдарити. Люди, які вміють бити і люблять бити, с. т. не чекають, поки їх вдарили. Люди, які є певні своїх сил.

А такі люди ніколи не мають почуття своєї меншвартости.

Навпаки — мають почуття своєї більшвартости.

Виховати у наших дітей почуття більшвартости; виховати гордість за своє національне походження, виховати українських більших і менших Де Валер, а не Айзенгаверів (він німецького походження) - це завдання, далеко більше і далеко тяжче, ніж просвітянство в своїм ґетті.

А від того, в якій мірі це завдання здійснять українські батьки, залежить розмір допомоги, що її дадуть Україні їх діти.

Лише люди, які мають глибоке почуття своєї вищости, мають силу говорити гордою, сильною мовою, тоном не жебрацьким, а владним, панським.

А лише до владної, панської мови прислухаються можновладці.

Фелагами помітують.

А наша нація є аристократична, панська, не фелазька.

XXXIII. УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ

Людина матеріалістичного

світогляду не є людиною.

Ми вже сказали дещо (дуже мало) про нищення москвинами від Переяслава донині всього того, що вони називають мазепинським сепаратизмом, буржуазним націоналізмом, а наші фелаги — зоологічним шовінізмом. За останні 40 років те нищення осягнуло свого вершка, а проте року Божого 1958 ще читаємо в московській пресі заклики та ухвали їхнього уряду нищити — давно вже знищений за їхніми ж перехвалками — український націоналізм. Видко, що на місці одного знищеного націоналіста виростають десять нових, як з–під землі.