Слава ЗСУ!

Принципом вільної конкуренції просякнуте ВСЕ життя в Америці. Напр., у торгівлі цей принцип зродив неписаний закон: «Customer is always right» — «клієнт завжди має рацію», завжди правда на його боці. Продавці із шкіри вилазять, щоб догодити покупцеві. Вередлива баба перекине всю крамницю догори ногами, вибираючи і придивляючись до краму, і піде, не купивши нічого, а продавець випровадить її з поклонами і славнозвісним «Sorry, madam» — «Шкодую, пані, вибачайте, що не міг Вам прислужитися». Бо він знає, що незадоволенні! клієнт піде до конкурента. Американські продавці йдуть ще дальше. Куплений товар можна повернути по кількох днях, і крамар без жодних балачок зверне гроші, разом зі своїм «sorry». Американська господиня не мусить сама йти до крамниці: вона може замовити все телефоном, і, хоч би замовила на п'ять центів лише, їй привезуть замовлене додому, привезуть найліпше, що мають і за найнижчу можливу ціну, та ще й з гарантією, що повернуть гроші, якщо товар не сподобається їй. Причина — конкуренція. А в країні планової соціялістичної економіки СССР клієнт має кланятися продавцеві і просити–благати, щоб продав, а продавець дає не те, що клієнт хоче, але те, що продавець хоче, та й ще нагримає на клієнта, якщо той протестуватиме. А замість замовити телефоном і чекати вдома, поки їй привезуть, господиня в соціялістичному раю мусить стояти в черзі цілу ніч.

Така‑то різниця поміж вільною конкуренцією «проклятих капіталістів» і СОЦІЯЛІСТИЧНИМ ПЛАНУВАННЯМ.

Цей неписаний закон конкуренції діє і в державнній та місцевій адміністрації. Урядовці навчені, що вони є слугами населення, що їхній обов'язок, задовольняти вимоги громадян, звичайно, в межах законів. Кілька скарг на урядовця від незадоволених його послугами громадян, і він втратить свою посаду.

А вже просто манією в Америці є efficiency — справність. Фабрика, торговельне підприємство, установа, канцелярія і т. п. мусить функціонувати, як найліпший годинник, з найменшим коштом грошима, часом чи людьми, інакше керівників викидають на вулицю. В Америці навіть і немалі справи полагоджують протягом кількох хвилин. Грошей на ту «ефішенсі» не шкодують, бо розуміють, що оплатиться в боротьбі з конкурентами.

Москвин, директор фабрики в СССР, оглядаючи американську фабрику, не хотів вірити, що вся канцелярія фабрики складається з директора, секретарки і книговода, бо в його соціялістичній фабриці такого ж розміру працювали в канцелярії 30 осіб. «Ефішенсі» ж соціялістичної індустрії в СССР та якість її продуктів є темою кпинів самих же москвинів в СССР.

В Америці (північній) залізниці, телеграф, телефон, електрівні, радіо і т. п. — все є в руках приватних фірм (компаній). Конкуруючи між собою, вони примушені поліпшувати і поширювати обслугу населення, не збільшуючи оплат. Запекла конкуренція тримає стало керівників індустрії під загрозою банкрутства, якщо вони не будуть стало поліпшувати якість і стало зменшувати кошти продукції. За таких умов «ефішенсі», справність стає імперативом, законом життя. А стало поліпшувати справність підприємства можна, лише притягаючи до своєї фірми найздібніших директорів, інженерів та робітників і зацікавивши їх прибутками, зиском фірми. Тому фірми конкурують між собою і за добрих фахівців, пропонуючи їм більшу, як конкурент, платню, більший відсоток із зиску фірми, ліпші умови праці і т. п. За всякі добрі проекти поліпшити продукцію чи зменшити кошти продукції її автор дістає велику нагороду грішми і підвищенням на гієрархічній драбині. Тепер чимраз більше фабрик дають своїм робітникам в кінці року «бонус», с. т. відсоток із заробітку фабрики. Отже, бачимо, що з конкуренції користає вся нація: споживачі, робітники, інтелігенція.

В парі з цим йде намагання осягнути «ефішенсі» — справність також і в керуванні державою. Осягається це якнайглибшою децентралізацією адміністративного апарату. В Америці ВСЕ життя основане на самодіяльності та ініціятиві самого народу: приватних осіб, ґруп, повітів, міст, областей, провінцій (стейтів). Центральний уряд цілком не втручається і не дає ніяких наказів місцевому самоврядуванню (не дає також і грошей). Навіть такі ділянки, що в інших державах є в руках центрального уряду, як, напр., школи, шпиталі (лічниці), дороги, є цілком у руках місцевої адіміністрації, яку вибирає місцеве населення. Місцеве населення само ухвалює висоту податків на місцеві потреби. За ці податки само будує школи, шпиталі, дороги і т. п. Роль центрального уряду — лише координувати працю місцевих самоуправ у межах загальних законів і загальних інтересів цілої нації. Лише, коли якийсь повіт чи місто є забідні, тоді центральний уряд позичає йому гроші чи дає безповоротну допомогу.