Слава ЗСУ!

Ще гірше! Економічний соціялізм (удержавлення, планова економіка) має перед собою непоборного ворога — природні, споконвічні інстинкти, вдачу людини, яка формувалася тисячоліттями. Щоб побороти такого сильного ворога, диктатура мусить — хоч би й не хотіла — вжити найсильніших засобів — кривавий терор. Тоталітаризм, хоч–не–хоч, стає кривавою ДЕСПОТІЄЮ у ВСІХ царинах життя.

Все це разом призводить до наслідків, цілком протилежних тим, для чого впроваджувалася та державна планова економіка, — до тотального зубожіння цілої нації, і то не лише матеріяльного, але й духового.

Державне планування означає ЦЕНТРАЛІЗМ (і не лише економічний, але й політичний). Центральне планування вже зі своєї природи мусить бути централізоване, інакше то не було б ніяке планування. А щоб лише скласти план, центральна планова установа, мусить знати, розв'язати мільйони місцевих проблем, місцевих можливостей, а для того мусить мати величезний апарат фахівців по всій країні, щоб лише зібрати матеріял для планування. А ще більший апарат мусить мати, щоб здійснити свій план. Таким чином, розбудовується ціла армія урядовців–бюрократів, кошти на утримання цієї армії збільшують собівартість продукції в такій мірі, що зисків з підприємств і рільництва фактично нема. Але економічна монополія і політична диктатура дає необмежену можливість збільшити ціни на продукти і зменшити платню робітникам і селянам, с. т. нещадний визиск широких народник мас. І визиск далеко жорстокіший, ніж найгірший капіталістичний, бо в капіталістичних країнах робітництво має можливість боротися проти визиску страйками, організацією своїх професійних союзів, крім того, симпатії суспільства на їх боці, і тому уряд виступає як арбітр, суддя. За умов диктатури ніяких подібних можливостей робітництво не має. А державна планова економіка можлива лише за умов диктаторських, бо ж людська натура добровільно не дасть себе ґвалтувати.

Такий визиск можуть здійснити лише люди жорстокі, безпринципні, без жодного сумління. Яких людей бере до уряду диктатура, ми сказали. А щоб ті люди слухняно виконували плани, накази, уряд мусить притягнути їх симпатії на свій бік — мусить їм добре заплатити. Уряд мусить дати тій величезній армії бюрократів, погоничів, жандармів, виказників привілейоване становище в державі. Мусить давати їм всілякі економічні і соціяльні нагороди. Ці надплати бюрократам, панівній верстві покриваються з недоплат робітникам.

Таким чином, життя повертається назад до всього того, що планова економіка мала б ніби своєю метою знищити. Повертається до найгіршої форми капіталізму — капіталізму МОНОПОЛЬНОГО.

Наші несоціялістичні прихильники удержавлень, економічних планувань запевняють нас, що коли вони будуть удержавлювати та планувати, то до таких трагічних наслідків не прийде, бо вони не думають те все робити насильством, терором, диктатурою. А крім того, — кажуть вони, — москвини обернули всю економіку на воєнні цілі, занедбуючи потреби населення, а за несоціялістичного планування буде навпаки — на воєнні цілі економіка цілком не буде робити. Це така самісінька дитяча утопія, як і соціялістів 1917 року, які демобілізували армію, бо «війн більше не буде».

1) Наші несоціялістинні плановики будуть примушені самим життям робити «гармати», бо «царство Боже на землі» будуть виглядати довгенько і наші праправнуки.

2) Удержавлення, економічне планування не може бути не централізованим. Децентралізація планування — це ніяке планування. А централізоване не може провадитися без великого бюрократичного апарату, який збільшує кошти продукції. Без політичної диктатури не можуть піднести цін ані зменшити платню робітникам, бо

3) Удержавлення та планова економіка не може бути нетоталітарна. Якщо частина економіки буде вільною, с. т. буде існувати приватна ініціятива і вільна конкуренція, то вони за короткий час поставлять на коліна удержавлену промисловість (рільництво). Бо ж приватна ініціятива, вільна конкуренція і державна планова економіка — це огонь і вода. Або вода загасить огонь, або вогонь висушить воду. Найменшого компромісу між ними не може бути, бо ж компроміс можливий лише між противниками, які мають щось спільного, і то компроміс у другорядних розходженнях, у методах, техніці, часі, а ніколи компроміс самих засад. Монархіст–самостійник і соціяліст–самостійник можуть погодитися на спільного кандидата ліберала–самостійника, але між самостійником і ворогом самостійносте компроміс неможливий.

Державна бюрократична індустрія може витримати конкуренцію з приватною ініціятивою лише з допомогою політичної державної сили, с. т. ставши на шлях СССР. Несоціялістичні плановики стануть перед дилемою: або поразка удержавленої економіки, або шлях СССР. Компроміс між волею і неволею (обмежена воля) - явище кон'юнктурне, тимчасове, нетривке.