Слава ЗСУ!

XXXIV. ТВОРЧИЙ ДУХ УКРАЇНИ

Дух животворить.

Г. Сковорода

Чому кожний з нас, що добре знає мову, не може складати віршів, не може бути поетом? Чому з тисяч абсольвентів музичних консерваторій лише кількасот стають композиторами; з мільйонів абсольвентів університетів — лише кількадесят великих письменників; з тисяч генералів — лише кілька великих полководців; з мільйонів державних урядовців — лише кілька великих державних мужів; з тисяч вчених — лише кілька великих науковців? І чому, навпаки, маємо поетів, письменників, композиторів, великих державних мужів, великих полководців, великих винахідників, які вийшли з простого народу, часом з найнижчої верстви суспільства, дуже часто без освіти, без грошей, без допомоги?

Відповідь на це є лише одна. Всі ґеніяльні люди мали щось таке, чого не має звичайна людина; щось таке, чого не можна навчитися; щось таке, чого не можна зміряти, зважити, бачити; щось невидиме, якийсь дух. Так! Вони мали дух. ТВОРЧИЙ ДУХ.

Чому ж інші не мали? Чей же всі люди рівні, — кажуть визнавці матеріялістичного світогляду, що не визнають жодних духів. Відповідь визнавців ідеалістичного світогляду: Творець всього живого встановив закон нерівности у всій природі, призначаючи кожному сотворінню специфічну роль і завдання. Закон, — вже говорилося, — наймудріший і найсправедливіший. Український націоналізм, будучи світоглядом ідеалістичний, визнає лише закони Божі і тому на повище питання відповідає: Творчий Дух людини чи нації є божественним даром Духа Святого, Всемогучого Бога, Творця всього всесвіту, нашої планети з усім життям, що на ній, включно з людиною та її здібностями. Божественна Премудрість знає призначення всього всесвіту і кожної комашинки в ньому, такої, як людина; знає, кого наділити Своєю Божественною Волею частинкою Святого Творчого Духа.

Всемогучий Творець наділяє частинкою Свого Святого Духа людей і нації, але також і карає їх, коли вони той Дух Святий зневажають і забувають, коли йдуть поклонитися духові зла — дияволові. Це ми й бачимо в історії людства та його культури.

В історії світової культури було кілька діб великого піднесення культури і великих занепадів (див.: P. Sorokin. «Social and Cultural Dynamics»). У кожній з тих діб бачимо, що піднесення було завжди тоді, коли нарід жив ідеями та ідеалами, ближчими до неба, до Бога, і навпаки — доби упадку завжди були тоді, коли нація віддавалась ідеям, ідеалам, ближчим до Мамони. Завжди, коли нація забувала за духові ідеали, забувала за душу людини, забувала за Бога, а приймала худоб'ячі ідеали, культ шлунку, кланялася золотій Мамоні, — завжди приходив занепад культури. Коли від ідеалістичного світогляду, від віри в Бога та в його закони переходили до матеріялістичного світогляду, до віри в диявола та в його закони, тоді заламлювалася, падала мораль, падала віра в Найвищу Справедливість і віра в покарання Нею; приходила загальна духова криза всієї нації, і — як логічний наслідок — приходила загальна катастрофа, часто фізична смерть нації, а щонайменше втрата свободи національної й особистої — втрата своєї держави (див.: P. Sorokin. Там само).