Слава ЗСУ!

Не зупиняючись на добах піднесення і упадків культур та держав старовинного світу (Єгипту, Персії, Індії, Еллади), згадаймо про найбільш нам знану пізнішу історію Риму. Самі римляни висловили свою історію в короткому, але цілком вичерпному виразі: «Корились ми богам — і нам корився світ». Істинно так! Перестали коритися богам, с. т. вищим моральним законам, — обернулися на італійців, у яких і героїчні зусилля Б. Муссоліні не могли викликати ані тіні старих римлян (крім театральних жестів).

Нині знову стоїть людство на найнижчому поземі тої похилої площі, по якій почало спускатися вділ у XIX ст. з відродженням матеріялістичного світогляду. І знову стоїть людство перед катастрофою, перед фізичним винищенням себе самого. Очевидно, по цій катастрофі знову прийде доба відродження, віри в Бога — доба ідеалістичного світогляду, а з нею і чергове піднесення культури, а осягнувши вершка розвитку, мабуть, знову стане на похилу дошку занепаду з приходом нового матеріялістичного світогляду. З долини вгору; згори в діл і знову вгору. Кілька разів вже переживало людство ці цикли волею Вседержителя.

І це не припадково, а навпаки — цілком природньо, закономірно і логічно, що з усіх народів світу саме москвини ведуть уперед диявольські сили руїни. З поперед сказаного знаємо, що москвини від передісторичних часів (прамосквини) і аж до сьогодні були і є найбільш безбожницьким народом у світі. Народом, що боготворив, обожнював «лєшава» (чорта) не лише по глухих своїх селах та в фольклорі, але також і своїй літературі, духовних академіях, університетах, адміністраціях. Нарід, який з молоком матері всмоктував матеріялістичний світогляд загарбника і дармоїда; нарід «діромолів», «скопців», протопопів Аввакумів, патріярхів Іакімів, єпископів Федорів, Іванів Лютих, «всєп'янєйших–всєшутєйших» соборів, распутіних, нєчаєвих, бакуніних, толстих, горьких, лєнінів, комсомольців–безбожників, ЧЕКА, НКВД, єжових і т. п., і т. д. до безмежносте — цей нарід відірваний не лише від всього божеського, але навіть від усього людського, цей нарід не міг створити, хоч би і хотів, навіть слабенької тіні Гусів, Лютерів, Томів Аквінських, Саванарол, Леонардів да Вінчі, Шекспірів, Моцартів і т. п. Не міг, бо ж творчий дух посилає Сотворитель лише тим душам, які не відірвалися від ДЖЕРЕЛА ВСІЄЇ ТВОРЧОСТИ — Святого Духа в небесах — Бога.

Московська нація не лише не видала ні одного творчого велетня в жодній царині людської культури (див. свідчення В. Бєлінского, П. Соловйова, Д. Мєрєжковского), але не мала і такого мінімуму творчого духа, щоб використати величезні багатства своїє імперії. Самохвальством не закрити цього історичного факту стерильности московського національного духа. Від світанку своєї історії по сьогодні московська нація жила і живе, як галапас, як упир, соками і кров'ю немосковських народів імперії (а нині і поза нею). Вся історія московської культури — це суцільній грабунок, крадіж чужого з періодами приготувань до наступного грабунку. Направду, на всі 100% це нація диявола. (Тому‑то москвинам і помагають усі темні, диявольські сили в світі, вороги християнства, що розпинали і розпинають Теслю з Назарету та його закони.

На цілком протилежних — діяметрально протилежних — основах зародив і виплекав свою культуру нарід український. З праісторії знаємо, що осередком народження і росту української нації було Руське море. Праукраїнці заселили ВСІ його береги навколо: Балкани, Придунайщину, Крим, Кавказ, Малу Азію. Отже, праукраїнці ще з передісторичних часів жили в тісному контакті, зв'язку з усіма центрами найстарших світових цивілізацій — середземноморськими культурами і з культурами Єгипту, Персії, Індії, Китаю. Вони самі творили, а щонайменше, були співтворцями найстаршої світової рільничої цивілізації, про що свідчить археологія, праісторія, залишки нашої мови в старих мовах (єгипетській, жидівській і грецькій) і в нових європейських. Пригадаймо, що культура праукраїнців трипільської доби була найвища в усій Европі за тих часів.

Розмножуючись, наші прапредки розселювалися на три сторони (крім півночі) і вже в сивій давнині, тоді, коли вся Европа (за винятком хіба Греції) була ще на дикунському поземі, створили велику, добре зорганізовану свою державу, яка за скитської доби перемагала найбільшу і найкультурнішу тоді державу персів; перемагала і мілітарно і культурно. За сарматської доби наша держава провадила величезну торгівлю з усім знаним тоді світом. За скитської доби розбудувала культуру, так що скандинавці називали тоді Україну «Країною міст». За київської імперіяльної доби Русь–Україна була одною з найкультурніших і найбагатших світових держав із столицею Києвом, який, за свідченням тогочасних чужинців, перевищував Париж і Лондон своєю культурою і багатством. Пригадаймо, що в цей самий час москвини були дикунами на такому низькому поземі, що не знали навіть поховань мерців, яких викидали на жир звірям, а про хату не мали й уявлення — жили в ямах, накритих гіллям.