Слава ЗСУ!

Стосунки між українською Церквою і українською державою мають бути такі, як між матір'ю і донькою. Мати виховує, вчить і пильнує моральність доньки, а донька годує матір. В українській родині донька і не подумає заперечувати своїй матері і ніколи не кине її на поталу ворогам. І мати не покине своєї доньки в її біді, піддержить на дусі, приголубить, хоч і скартає часом за гріхи. Це є духовість, світогляд нашого народу. Відокремлення Церкви від держави суперечить світоглядові, духовості нашого народу. Дня нього це те саме, якби мати покинула свою доньку чи навпаки. Український націоналізм всю цю політику будує виключно на світогляді і духовості свого власного народу. Тому не може прийняти цієї безбожницької ідеї, що її видумали диявольські сили для знищення Церкви.

Українська Церква і українська держава мають бути нерозривне ЦІЛЕ, доповнюючи і помагаючи одна одній для добра нації. Тепер ця вимога стає просто імперативом, наказом нації, бо тепер фактично Української Церкви в Україні немає. Хто ж має її відбудувати? Своя держава чи чужинці? Чи наша держава має будувати й утримувати школи для вишколу священиків чи чужинці? Бо ж наша зруйнована Церква (фактично не існуюча) не може. Чи наша держава–донька має віддати свою матір Церкву на поталу отим тисячам отруєних москвинами малоросів, які будуть боротися в Україні за московську і проти української Церкви? Чи має наша держава безчинно придивлятися, як московська держава помагатиме своїм у тій боротьбі в Україні? Відокремлення Церкви від держави?

І донька не може мати 2–3-10 матерів. Має бути ОДНА Українська Національна Церква. Національна — значить НЕЗАЛЕЖНА від чужих сил, байдуже, як ті сили називаються. Національна — значить бути в повній, нерозривній гармонії з ДУХОВІСТЮ українського народу. Навіть обрядовість на всі 100% має відповідати культурі нашого народу: культурі, як знаємо, наскрізь християнській. Все московське та інше чуже має бути вичищено негайно з Української Національної Церкви. Багато обрядів церковних і саму службу Божу уклали греки. Українська нація далеко перевищує грецьку в поезії, в музиці. Чи не можуть українці створити своєї ВЛАСНОЇ служби Божої? Служби більш урочистої, більш поетичної, більш музикальної, більш змістовної за грецьку? А поки що мусимо українізувати службу Божу не лише мовою, але й у всіх відношеннях.

У 1917 році кілька наших мистців зробили спробу українізувати зовнішність Богослуження. Вони прикрасили всередині церкву в українському стилі українськими килимами, українськими вишиваними рушниками всі ікони (в кожній нашій селянській хаті ікони прикрашені вишиваними рушниками, квітами), квітами, зеленим гіллям і т. п. Захоплення людей цією новиною було безмірне.

Українська Автокефальна Церква (УАЦ) на початку складалася з невеликої групи українських патріотів. Усі єпископи і 95% священиків в Україні поставилися вороже до УАЦ. Звичайно, поставилися вороже наші рідні яничари–соціялісти. Байдуже поставилося 90% нашої несоціялістичної інтелігенції та народу, який ще не знав, що то є УАЦ. Москвини ж відразу відчули смертельну небезпеку, але тоді Україна ще горіла в пожежах повстань, і москвини не наважилися негайно виарештувати ініціяторів, а вжили для боротьби з цією новою загрозою наших малоросів–священиків. Усе ж найменшу пропаганду на користь УАЦ москвини негайно здушували, ув'язнюючи сміливців і тероризуючи решту. І незважаючи на це все УАЦ стихійно поширювалася по всій Україні. Стихійно, без ніякої пропаганди, без переконувань. Дуже часто вистачало відправити одну службу Божу, щоб усе село кидало московську і переходило до УАЦ. Рідна мова, рідні українській душі мелодії, рідні українському оку вишивані рушники, ризи. Чуйна, поетична душа українця почула своє рідне, за чим підсвідомо тужила століттями. І широко, з усією українською щирістю відкрилася. Ніякі московські нагани, ніяка пропаганда яничар вже не могла її закрити. Село за селом, повіт за повітом, губернія за губернією вітали зі сльозами щастя і радости воскресения НАЦІОНАЛЬНОГО ДУХА. То був Великдень, Воскресения Української Національної Церкви.

І люди, що піднялися на таке велике діло, були гідні свого завдання. Це були ідеалісти в повному значенні слова: вони намагалися і в особистому житті наподоблюватись первісним християнам — грошей від людей не брали за сповнення священицьких обов'язків, трунків не вживали і т. п. Народ це бачив і ОЦІНИВ. Скільки тисяч наших селян загинуло, обороняючи своїх священиків, може, скажуть колись московські архіви. Єрархи УАЦ мовили до душі нації. Вся нація відгукнулася і пішла за ними. Вказівка нашим єрархам на майбутнє.