Слава ЗСУ!

Мала Україна тих творів більше; творів рівновартних, а може, і більших за Шекспірівські. Напевно, мала! На це вказує надзвичайне багатство українського фольклору та припадковість появи наших геніїв. М. Березовський припадково — лише завдяки свому доброму голосу — опинився в царській капелі в Петербурзі, а, втративши голос, звідтам потрапив до італійської музичної академії. В тій Академії М. Березовський переміг у змагу за ліпшу композицію славного на весь світ В. Моцарта. Був би М. Березовський не мав доброго голосу, був би загубився десь на селі, і цей наш музичний ґеній, якому москвини із заздрості вкоротили віку на 32–му році життя, як і другому нашому музичному Генієві А. Веделю на 39–му році (замордували в тюрмі) чи М. Леонтовичеві на 44 році (застрелили). Так само Т. Шевченко лише припадково не загинув у кріпацтві. Був би не мав він малярських здібностей, були б мали ми ще кількадесят творів безіменної народної творчости, а не «Кобзар».

Багато, дуже багато таких безіменних Шевченків і Березовських загубилося, не виявивши себе. Бо ж уся народна творчість і творилася тими безіменними Шевченками, Березовськими, а нарід лише підхоплював ті твори і передавав з покоління в покоління, мабуть, знижуючи їх якість у тих передачах.

Мала Україна і своїх Наполеонів, Кромвелів, Бісмарків, Святослава, Володимирів, Б. Хмельницького, І. Мазепу, П. Богуна, І. Виговського, П. Орлика та інших. Ми їх недооцінюємо, але навіть вороги України вимушені визнати їх ґеніяльність. Так, напр., польський історик пише: «Б. Хмельницький мав багато тяжче за О. Кромвела завдання. Весь простір його держави з усіх боків мав відкриті, загрожені кордони. Не мав Б. Хмельницький вишколеного державного апарату, як О. Кромвель. Військо, фінанси, державну господарку, адміністрацію, зносини з чужими державами — все це треба було творити з основ і за буремних воєнних часів у поспіху. Коли його військо не вмирало з голоду, мало зброю, гармати, набої, добру розвідку, спритних агентів за кордоном, коли не забракло грошей, то все це є його особиста заслуга. Була це людина надзвичайна, ґеніяльна» (L. Kubała. «Wojna Moskiewska»).

Прекрасна трипільська кераміка, що дивує багатством свого меандру чужих археологів; св. Софія, що зачаровує своєю красою чужих мистців; легенди, казки, думи, що вражають чужинця глибиною народного світогляду; музичне багатство пісень, що примушує чужинців збирати та співати їх (хор, складений з чистокровних голландців); пісні, що українофобів обертають на українофілів протягом одного концерту (див.: Л. Безручко. «З піснею по світах») - все це величезне багатство створили оті невиявлені Шевченки і березовські. Що більше! За оцінкою чужинців (L. Niederle) український фольклор є одним з найбагатших у світі. Але ж цей найбагатший є лише мізерними рештками, мабуть, лише один відсоток з того, що загинуло. А яке ж колосальне багатство було в тих 99 відсотках, що загинули безповоротно! Який же велетенський Творчий Дух те все створив! Створив у несамовито трагічних умовах тяжких столітніх війн. А що ж міг би створити творчий ґеній Української Нації за більш–менш людських умов, хоч би в таких, в яких жила Европа? Натяк на це дає культурна творчість України за ті малі хвилини свободи, коли кордони України охороняв меч її воїв.

Уже в першому столітті християнства, в ХІ–ХІІ ст. з'являються в Україні не лише перекладні, але й велика кількість оригінальних українських творів, яких рівень, якщо не перевищував, то не був і нижчим за рівень грецьких та римських. У XIII‑XIV‑XV ст. Україна була диким полем: св. Софія лежала в руїнах. Але відразу ж, як козацька шабля П. Сагайдачного стала на сторожі кордонів України, — відбудовується св. Софія, виростає Могилянська Академія — цей єдиний на сході Европи університет на довгі століття; ростуть, як із землі, друкарні і нова література. Навіть по полтавській катастрофі український творчий дух не давав задушити себе, московському варварові: протягом ХVІІ–ХVІІІ ст. з'являються сотки оригінальних творів українців в літературі, мистецтві, музиці, що про їх ми згадували.

У XIX ст. з'являється І. Котляревський і нарешті інкарнація творчого духа України — Тарас Шевченко. За ним вже потягнувся безпереривний ланцюг більших і менших творців української культури. Казковими кроками йде українська кооперація. Виблиснуло сонце свободи на кілька коротеньких років по 1917 році, і з'являється велика плеяда українських письменників, мистців, організаторів, серед яких чимало великих талантів.

Нарешті з'являється духовий вождь українських націоналістів Дмитро Донцов, а за ним Провід Української Нації — Організація Українських Націоналістів з легендарною Українською Повстанською Армією — дитиною Крут і Базарів.