Слава ЗСУ!

По Гетьманщині москвини подбали вицідити з України якнайбільше «західної» крови. Наслідки: не лише наші соціялісти віддавали і віддають москвинам Крим, Кавказ, Донеччину (хоч москвини мають до них стільки прав, скільки і до Франції чи Англії"), але і навіть наші націоналісти прийняли (м'яко висловлюючись, дитячо–наївний етнографічний принцип. Оскільки ж більшим націоналістом–державником був 1000 років тому Великий Святослав, який спирав Україну на Волгу зі сходу, на Дунай із заходу і на Кавказ із півдня. Тепер українці твердо тримаються своєї політичної догми: «І чужого не хочемо, і свого не дамо». Шляхетно, демократично, по–християнськи, але наслідок… і свого не маємо.

Подобається нам чи ні, але стоїмо перед фактором, на який мусимо вважати, якщо не хочемо жити в світі мрій, — Українська нація є глибоко пацифістична. Ніякі заходи не зроблять її агресивною, бо ґенів крови змінити несила людям. Кривава лекція, що її дали нам москвини, особливо за останні 40 років, лишень відродила у нас дух Хмельницького–Мазепи, а не дух Святослава–Володимира (дяка Богові і за це!). «Чужого не хочемо», хоч те «чуже» врізується болючим клином в живе тіло України, як, наприклад, Донеччина. Про стовідсоткових ідіотів та зрадників, які давали (і планують давати) кожному зайді в Україні рівні з українцями права, — нема що і згадувати.

За цей свій пацифізм, за свою неаґресивність заплатила Україна століттями поневолення сусідами. На похиле дерево і кози скачуть. Не лише дикуни–москвини їздили на нашій шиї, але навіть чеські швейки, які умлівають зі страху, лише подивившись на зброю; навіть румуни насмілювалися простягати свої руки на нашу Одесу. Мабуть, навіть зайці не бояться українців. Що й казати! Мирний нарід. Що ж дивного, що пара зайд може диктувати свою волю на нашій землі.

Але надходить нова епоха в історії людства. Епоха, коли самої фізичної сили вже не вистачає. Що більше, виростає сила, сильніша за гармати, танки і бомби накупу. Фізична сила стає вже самознищенням.

Ім'я тої сили — ВІРА. Віра в справедливість справи, за яку проливається кров. Віра в конечність проливати кров за ту справу. Віра настільки сильна, щоби зродила бажання проливати кров — ворожу і свою. Не будуть стріляти гармати, ані рухнуться танки, літаки, якщо у тих, що їх урухомлюють, не буде бажання їх урухомлювати; не буде віри в свою справу; не буде ДУХОВОЇ сили боротися. Часи, коли можна було страхом кар примусити вояка стріляти проти його бажання, минули. Москвинам не помогли «заґрадітєльниє атряди» із скорострілами, спрямованими на спини фронтових частин. Німці не мали скорострілів за своїми плечима. У десятеро слабші людьми і зброєю відділи УПА розбивали удесятеро сильніші відділи москвинів, бо віра упівців була в тисячі разів більша за віру москвинів.

Та найголовніше є те, що віру не можна випродукувати, як у фабриці продукують гармати. Добра пропаганда може викликати псевдовіру, с. т. почуття поверховне, без коріння в душі. За першої гарячої проби та псевдовіра розтопиться, як лід на сонці. Лише старі нації мають глибоку духовість, у яку національна віра пускає глибокі корені. Україна є одна з найстарших націй світу.

«Не скуєш душі живої». Не вистачило всім Неронам минулого і сучасного мечів і вогню знищити християнську віру, віру в Бога і Його закони. І цю силу, що перемогла Неронів, сучасний матеріялістичний світ відкинув, а на її місце поставив сили атомової бомби. І стоїть тепер на краю бездонного провалля, переляканий, безпорадний, втративши віру і в свою атомову бомбу.

Україна віри у Всемогучого Бога, у спасенність Його законів ніколи не губила. Губила її лише зденаціоналізована наша інтелігенція, і то лише ті одиниці, які добре ковтнули московської отрути — московської «культури». Богові дяка, наш народ тою «культурою» гидився. І тепер з надр народу, народу віруючого, християнського виходить і приходить до голосу і влади нова наша інтелігенція. Приходить з Тризубом, завершеним ХРЕСТОМ. Приходить з високо піднесеним жовто–блакитним БОЙОВИМ стягом, на якому власною кров'ю написано: БОГ і УКРАЇНА.

А фелазький рожевий прапор УЦР та її рабські універсали, де не було і згадки про Бога, Україна викинула з прокляттям на смітник історії.

Правда, є ще чимало людей з нової інтелігенції, які ще пишуть слово «бог» з малої букви, але все ж пишуть, с. т. і в їх душах москвичи не могли заплювати це слово над словами. Роки 1941-45 показали, що і ця затруєна москвичами наша нова інтелігенція дуже скоро зміняє малу букву на велику в слові «Бог». Чому? Бо ніколи та людина, що забула віру в Бога, не поверталася і не повернеться БЕЗ ЖАХЛИВОГО УДАРУ по її безвірності. Лише по жахливих катастрофах перелякана людина і людство поверталися до Бога, про що свідчать історичні цикли падіння культур і держав.