Слава ЗСУ!

Сучасна людина стала, таким чином, сама собі Бог і сама собі суддя. В матеріялістичному суспільстві кожна людина має право рішати: що є моральне, а що не моральне; що є справедливе, а що не справедливе. Наша приповідка каже: «Що голова — то інший розум». Отже, в світі повстало стільки «моралей», стільки «справедливости», стільки «правд», скільки є хат. Людина і людство стали на шлях духової анархії, духової дегенерації, яка вже призводить, як бачимо на власні очі, до нечуваного озвіріння, схудобіння, божевілля сучасних цивілізованих націй, які щораз швидше котяться вділ до культурного позему первісної мавполюдини, людожера. На наших очах повторюється знаний нам з історії цикл упадків культур.

Лік на врятування людства має в своїй кишені кожний народ, включно з африканськими дикунами. Мають його і par exellence матеріялістичні народи: московський, німецький, жидівський. Кожний з них створив свій міт своєї місії повести людство до щастя. Як та їхня місія виглядала на практиці — знаємо.

Як виглядатиме українська?

Ми вже згадували, що культура, духовість і світогляд московського, німецького і жидівського народів зародилася, виросли і сформувалися на підпожжю і в умовах мисливсько–номадського життя, що створювало духовість і світогляд наскрізь матеріялістичні. Німці прийняли християнство розумом, не душею, а москвини просто переробили християнство на своє національне поганство. Отже, всі ідеї, що породили месіянізм цих трьох народів, ідеї, що на них спираються вони і донині, є ідеями матеріялістичного світогляду. А для нього людський розум є найвищий законодавець і суддя, і він, людський розум (а в практиці московський, німецький, жидівський), має рішати: що справедливо, а що ні, що є правда, а що брехня, що є зле, а що є добре для нас (напр., концентраки чи геноцид).

Українська духовість, культура і світогляд виросли й оформилися на підложжю і в умовах осілого, рільничого життя, що зробило духовість і світогляд української нації на всі 100% ідеалістичними, глибоко християнськими, і то від самих початків, від зародження нашого народу, а це ж тисячоліття тому. Ця діяметральна протилежність українців до москвинів та німців чи жидів ясно вказує і на діяметрально протилежний характер українського месіянізму. Та є ще друга обставина, дуже важлива для зрозуміння характеру українського месіянізму.

Духовість південного Сходу формувалася тисячоліттями в повній протилежності до Заходу, про що ми вже говорили. Кліматично–економічні умови багатющого півдня сприяли вже на світанку праісторії зародженню й оформленню релігії ідеалістичної в своїх основах. У гармонії з нею і внаслідок тих же умов формувався і характер тамтешніх народів: неаґресивний, пасивний, флегматичний, лагідний, поетичний, мрійливий, добродушний, ледачий.

Духовість північного Заходу формувалася в протилежних південному Сходові умовах. Кліматично–економічні умови життя примушували людину Заходу дивитися більш під ноги на тверду землю, а не мрійливо в небо, як на півдні, бо достиглі банани не падали їй до рота, як на півдні, але навпаки — життя треба було здобувати власними, і то тяжкими, зусиллями. Формувався характер агресивний, ініціятивний, енергійний, твердої вдачі, непосидючий, реалістичний і часто жорстокий. Цей характер відбився і на їхньому християнстві. Християнство Заходу є агресивне, реалістичне, ближче до землі, як до неба, а тому здисципліноване і догматичне, як католицизм, або раціоналістичне, сухе, більш від розуму, як від серця, багатосектантський протестантизм.

Християнство Сходу є пасивне, ліберальне, толерантне, поетичне, ближче до ідеального первісного. Візантія, зродившись у лоні Заходу, успадкувала і добрі, і злі риси обох — Заходу і Сходу.

Україна, перейнявши християнство від Візантії, не перейняла від неї нічого, що протирічило українській духовості. Україна є найсхіднішою частиною Европи не лише географічно, але і духово. В розділах про праісторію ми говорили про тисячолітній тісний зв'язок України з південним Сходом і про обосторонній культурно–реліґійний вплив. Цей тісний зв'язок відбився і на українському християнстві.

Але в Україні не падали дозрілі банани самі до рота, а життя треба було здобувати власною працею. Та багатюща українська земля щедро платила за ту працю, і це не зробило, як на Заході, українця агресивним, твердим реалістом. Він лишився типовою південною людиною, з усіма її добрими і лихими прикметами. Їх бачимо в щоденному житті кожного українця і в усій нашій історії. Українська нація є par exellence мирна, неаґресивна нація. Малої ін'єкції північно–західної крови (скандинавської?) вистачило лише на 2–3 століття імперської доби. Лише за тих коротких кілька століть бачимо агресивність України: Святослава — на південь і Володимира — на північ. По них через усю нашу історію донині Україна ЛИШЕ БОРОНИЛАСЯ. Навіть західний дух Запорозького Ордену був виключно оборонний. Колонізаційний наступ наш на південь був лише поворотом нашої від тисячоліть землі. Правда, боронилися ми так завзято, як ні один народ у світі. Чорне море має більше української крови, як води.