Слава ЗСУ!

Французький єпископ Л. Готьє, що приїздив до Києва сватати нашу Ганну Ярославну за французького короля Генриха І, свідчить, що тоді Київська держава була могутнішою, щасливішою і культурнішою за Францію.

Москвини розуміють, що навіть у них не вистачить брехливосте, щоб привласнити собі нашу передкиївську і післякиївську добу. Бо ж не перенесеш Босфорської нашої держави на береги річки Москви ані Запорозького нашого Ордену до Пензенської губернії, а вже ніяк не запишеш до «істінна рускіх» П. Сагайдачного, П. Могилу, Б. Хмельницького, В. Виговського, І. Мазепу, П. Орлика, П. Дорошенка, Т. Шевченка (останнього пробують). Отже, лишається єдина Київська доба, бо тут і спільна династія князів, спільна православна віра та азбука, плюс численні українці — будівники московської культури. Вже триста років москвини напружують всю свою ґеніяльність у брехні, щоб доказати, ніби Київська доба «єсть общєє достояніє вєлікоросов, малоросов і бєларосов». Свого апогея, свого верху ця брехня досягла за їхнього соціялістичного уряду СССР.

Тут нема місця згадувати про всі московські «наукові теорії», які намагаються піднести якусь основу під загарбання москвинами сусідніх земель, в тому числі України з її Київською добою. Лише пригадаймо їхню дитячо–фантастичну, просто кажучи, божевільну в очах нормальної людини теорію — маячення III Риму. Нею москвини намагаються вивести рід Романових (справжнє ім'я — Кошкіних) від — не смійтеся -…римських імператорів. Наш нарід каже: «де Рим, де Крим, а де попова гребля». Навіть самі московські історики пізніше мусили признатися: «Московським політикам XVI ст. було замало шлюбного родства з Візантією (Іван III взяв небогу візантійського імператора. — П. Ш.). Їм хотілося освоячитися з самим коренем світової влади — з Римом. І в московськім літописі XVI ст. з'являється нова ґенеологія московських князів, яка веде їх просто від римського імператора. Московська дипломатія вживала цю видумку в практиці. Напр., в переговорах з польськими послами в 1653 році москвини оправдували царський титул Івана (перед тим іменувався князем, а не царем. — П. Ш.) словами з того літопису (примітиви чи нахаби? Мабуть, і одне, і друге. — П. Ш.). На дворі візантійського імператора великий Московський князь мав титул «стольник». Князь Васілій Тьомний, звертаючись до візантійського імператора, сам титулував себе «сват св. царства його». Але в московських літописах ХV–ХVІ ст. московський стольник і сват обертається вже в товариша імператора, а потім і в спадкоємця. Московщина відчула, що вона значно виросла, і тому шукала історичної, навіть теологічної основи для своєї державности» (В. Ключєвскій. «Курс рускай історіі»). Все ж москвинам пощастило вкрасти державний герб Візантії — двоголового орла. Прапор та гімн вони вкрали у Голландії.

Московські історики повидумували безліч теорій про «общєє достояніє» (Київську нашу добу). Біда лише з тими теоріями, що вони не витримують найлагіднішої критики, що оперує історичними документами, фактами, даними археології, етнографії, лінгвістики тощо. Москвини протягом століть дуже пильнували, щоб така критика не з'явилася. Своїх критиків нищили, а чужоземних підкуплювали. Лише в 1905 році, коли деспотія була примушена трохи піддатися, з'являються розумніші московські історичні праці, як, напр., В. Ключєвского, М. Покровского. Так, В. Ключєвскій пише: «Рік 1169 треба вважати за початок Московської держави. До цього року Київською державою правив великий князь в Києві. Андрєй Боголюбський, що виріс у Суздальському князівстві, коли став великим князем, зруйнував Київ, віддав Київське князівство своєму молодшому братові Глєбу, а сам заснував нову столицю Владімір і нове Велике князівство — Суздальське. В особі князя Андрєя москвини ВПЕРШЕ виступають на історичний кін» (В. Ключєвскій. «Курс рускай історіі»).

Одна з московських «наукових» теорій каже, що внаслідок окупації України татарами переселився з України до Московщини не лише великий князь та митрополит, але також переселилася і більшість населення України. Ну, а як так, то виходить, що предки теперішніх москвинів були українці–еміґранти. Отже, маємо спільне походження, отже, саме життя, сама історія передали Москві всі історичні права Києва, і це, мовляв, підтверджується тим фактом що київці брали активну участь у розбудові Московського царства і Російської імперії.

Всі висновки з дослідів археології, етнографії, праісторії, лінгвістики, історії аж надто ясно доказують, що українські прапредки і предки (праруські і руські племена) емігрували з України на всі сторони, КРІМ ПІВНОЧІ. Знаємо, що ніколи за всю нашу праісторію праукраїнці чи українці НЕ емігрували масово до Московщини. Причина була дуже проста: тоді було це ФІЗИЧНО неможливо та й було проти всякого здорового глузду.