Слава ЗСУ!

Пишу, для кого, пощо — сам не знаю. Могута тим відає. Та нічого не приходить з нічого. І в тім випадку була не мала причина, чому добродійка муза, незважаючи на те, що моя дружина завжди мала двері замкнені, знайшла момент і продісталася до мене, коли я сидів при столі. Як я пізніше довідався, її до мене, на моє миле бажання, прислав покійний мученик за Україну св. п. Павло Штепа.

Познайомився я з ним у перші шістдесяті роки, коли його «Мафія» вже була написана і готова до випуску. Жодне видавництво не погодилося б на випуск такого твору, та й фінансовий стан не дозволяв на таку розкіш, а тому він роздобув циклостиль і матриці і все переписав на ті матриці. У той час проживав П. Штепа коло п'ятдесяти кілометрів на північ від Торонта, у містечку Брадфорд. Саме тоді я мав таку працю, що завжди роз'їздив далеко від Торонта, а тому не міг багато допомагати йому. Перебуваючи на півночі нашої провінції, а часто і в інших провінціях, я зустрічався з інж. Штепою не дуже часто. Та коли в шістдесятих роках я зачав учителювати, його мешкання на 2999 Jane st., ар 708, Downsview (Ontario) стало для мене другим домом.

Родився Павло Штепа 29 серпня 1897 року в селі Новодимитрівка на Кубані (Північний Кавказ) у родині священика. Середню освіту скінчив у Майкопі і в 1919 р. отримав документ зрілости помічника інженера у виробництві сільськогосподарської машинерії. Зараз по тому зголосився до війська служити при чорноморському флоті. Не без його активної участі кораблі чорноморського флоту піднесли українські прапори, і він воював проти білої та червоної навали, доки не довелося відступити в Польщу. З Польщі, як і багато українських старшин, продістався до Чехословаччини і у Подебрадах 1922 року вступив до Української Господарської Академії у Чехословацькій Республіці та закінчив її у 1926 році. Познайомився з проводом Української Військової Організації і став активним підпільником, а згодом і членом проводу ОУН.

З доручення Євгена Коновальця Павла Штепу висилають у Канаду, де він бере активну участь у заснуванні відділів Української Стрілецької Громади. У січні 1928 р. за немалої міри участю П. Штепи у Вінніпегу створюється відділ окремої Організації Січових Стрільців (ОСС), а потім і в інших містах і провінціях. Розробивши мережу організації, він залишає організаційну працю і залучається до ідеологічно–виховного сектора. ОСС домовляються з «Новим Шляхом» і ведуть сторінку «Стрілецьких Вістей», на якій появляються статті П. Штепи «Чин і сила чи опортунізм» та «Замітки до ідеології і політичної програми Організації Українських Націоналістів». І з того часу, здається, П. Штепа цілковито посвячує себе літературній діяльності. Змістом своїх статей він недалеко відставав від статей Дмитра Донцова. Та окрім статей, він зачав працювати над творами глибшого і обширнішого змісту. Досліджував причини поразки визвольних змагань 18–20–х років. Збирає матеріали і пише двотомну працю «Українець і Москвин».

Триста років Москва грала на струнах української душі, а тому пісеньки про «єдиновір'я», «спільний корінь», «братерство», «слов'янське братство» і «нє било, нєт і бить нє может» української мови відігравало ключову роль у нешануванні чужої нам культури. Та коли була можливість пізнати правду про грабунки Києва боголюбськими і долгорукими, руйнування Батурина і масакру в нім Петровим військом, руйнацію Запорізької Січі байстрюками Катерини і нищення нашої інтелігенції століттями тими ж азіятами, нищення голодом мирного населення — українська душа воскресала. Не всі, правда, встигали вирости із Савлів у Павли, але Павло Штепа зумів зберегти козацьку закваску, а тому для нього не було тяжко позбутися московської отрути. І він пірнув у журналістичний світ: роками визбирував усе те, що появлялося у пресі і що можна використовувати як зброю в боротьбі проти відвічного ворога. Збирав матеріали не лише поточних видань, але і все, що писалося в минулому. Як начитана людина, він прекрасно знав, що комунізм є ворогом України, але також не забував, що комунізм — це дитина московського імперіялізму, що в Совєтському Союзі, як і в царській Росії, людина не варта нічого, доки не нагороджена кокардою. Як за одних, так і за других на духовні вартості людини не зважали. Там не питали, «хто ти?», тільки «чий ти?».

Доки він перебував у Брадфорді, то до нього добивалися тільки на кінець тижня, де він уже мав готові матриці, і нашим завданням було крутити циклостиль триста разів з кожною матрицею, бо тираж був на триста примірників. Та добре, коли все йшло так, як хотілося, але часто (і то дуже часто) матриця десь загнеться, а там друкарське чорнило не розійшлося добре — зачинай знову. Нам здавалося, що, попрацювавши наприкінці тижня в нього, ми зробили велику роботу. А хто у змозі оцінити ту роботу, яку виконував інж. Штепа кожного дня до пізньої години і сім днів на тижні? Хто оцінить людину, яка заощаджувала на їжі, щоб видати книжку — зброю проти ворогів його батьківщини? Бо не дбав, де і в чому його поховають, а витрачував заощаджені гроші на видання словників, яких уклав два — «Речівневий словник» і «Словник чужослів».