Слава ЗСУ!

Такий був Штепа. Про його самовіддану працю я говорю з власного переконання. Кожного разу, коли я наближався до дверей його помешкання, то чув стукіт його друкарської машинки. У той час він уже не належав до жодної організації, бо, як він твердив, були патріоти, які своє життя готові були віддати за добро своєї держави, а тепер у розкошах мріють, коли повернуться на рідні землі і займуть керівні становища у відновленій державі. Всі сили, твердив він, треба скеровувати на рідний край, де іде боротьба не тільки в лісах України, а й у бюрах Києва.

До церкви не ходив, хоч і був дуже побожним. Намісники богів у будь–якій вірі — це слуги диявола, адже Бог один для всіх, а обов'язком землян є славити Його, а не грати його роль. Перебільшення молитов, як і надмірне користання сонячним світлом, спричиняє звихнення, — говорив він. І я зрозумів, що людина, яка в молитві просить здоров'я і сили для іншого, стає утоптаною стежинкою у заростях чужих турбот, на якій підосилені моляться за її здоров'я….І я молився, не запрягаючи Могуту до воза свого панування, а надіявся на свої власні сили. Силу Божества вбачав у наших святинях — Печерська і Почаєва; звідтам треба черпати дух сили і використовувати ту силу не на оздоровлення свого тимчасового у цім світі тіла, а на ріст духа народу. Не перебільшувати молитву за власне благо і не уменшувати в трудах на благо народу свого. Завжди підкреслював, що справжню користь у молитві отримає той, хто поборе егоїзм молитви для власної користи. Діяти так, щоб найбільші трудівники заздрили тобі, а коли говориш, то говори так, щоб вчилися від тебе, а як пишеш, то напиши так, як не було ще написано.

Надходили Великодні Свята…. Написати так, як не було ще написано, — маячило в наших головах. Брати приклад від великих і бути прикладом для менших. Та ніщо не може перевищити діяння Сина Божого? І…

Довгий страдницький шлях на Голгофу. Кілька разів падав під тягарем взятого на себе хреста. Зійшов до верху Голгофи. Розп'яли. Списом серце Його пробили. Одягом Його поділилися. Глумливу таблицю над Ним прибили. Зганили;<гврагом народа>оголосили. Найближчі Його відцурались. Віра в Нього у Його дітей захиталась. Зневіра в Нього багато сердець задубила. Вмер… Земля затряслася в жаху. Небо спадало на недовірків. Вмерї? Велике серце Великої Матері Його сказало — Ні! Не знало Воно, що саме сталося, але чуло — Ні! Чуло Серце Матері, що приходить Щось. Щось. Щось величне, понад розум. Щось яскравіше від сонця, нашої уяви. Прийшла поклонитися не синові, тому Невідомому. Тому Незнаному, Великому, що гряде. Тіла нема! Порожнеча… Але з небес несеться спів, радісний і чарівний. ХРИСТОС ВОСКРЕС! Несеться божественний гімн херувимів. ХРИСТОС ВОСКРЕСІ Гімн перемоги Духа над тілом. ХРИСТОС ВОСКРЕС! СМЕРТЮ СМЕРТЬ ПЕРЕМІГ.

Несеться гімн перемоги сил Божих над силами диявола.

Перемоги Добра над Злом, Правди над Кривдою. Серце Великої Матері, з святою сльозою щастя і любови, відповіло:

ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!

Цей величний, вічний, божественний образ чи не нагадує нам образ нашого Народу? Чи ж наш Народ не йшов Голгофою кілька сотень літ? Чи не падав кілька разів під тягарем великих ідей свого світогляду? Чи ж не дійшов уже на верхи своєї Голгофи? Чи не розп'яли його сусіди? Чи не поділилися його одягом? Чи не прибили глумливу таблицю над його історією, над його мовою? Чи не зганили, чи не оголосили ворогом прогресу? Чи не відцуралася від нього його провідна верства? Чи не захиталася віра в сили свого народу у нашої інтелігенції, що шукала всілякі орієнтації, лише не на свій власний народ? Чи зневіра в Творчий Дух України не задубила серця багатьох українців? Чи ж земля не трясеться тепер під усім світом у жаху перед атомом? І чи не сказало серце Великої нашої Матері–Землі своє «Ні!» в Карпатах, в тюрмах і концтаборах устами мільйонів біласів і данилишиних? Чи не чули серця буревісників Тараса, Лесі, Франка і сучасних — чистих серцем — поетів наближення того Великого Воскресіння України? Чи не поклонилися тому Великому — що приходить — герої Крут, Базару, Бродів, УСС, УПА?