Слава ЗСУ!

«Славарь інастранних слоф, вашедших в рускій язик» має 45000 слів. Під «іностранними» (чужомовними) словами москвини розуміють лише французькі, німецькі, англійські і т. п. слова. А слова, позичені у «молодшого брата» — хахла, не ввійшли до того словника, бо ж вони — «общеє дастаяніє». Додайте до тих 45000 ще й «общєє дастаяніє» і маєте «вєлікій рускій язик», що його не розуміє їхній власний нарід. Народоволець поет Н. Некрасов написав сатиру «Разгавор баріна с мужиком». В ній ані мужик баріна (інтелігента), ані барін мужика не розуміли, хоч обидва і говорили на «рускам язикє» (общепонятном). Причина не в темноті того мужика. Чехи добре розуміють українців і українські книжки читають без словника, але москвинів зле розуміють (часом зовсім не розуміють), а московські книжки не можуть читати без словника.

По 1917 році московська пролетарська влада подбала, щоб їхній мужик зрозумів мову свого баріна, щоб власним досвідом пізнав «русскає значєніє вашєдших в рускій язик інастранних слоф». Московський «не в тім'я битий» мужичок дійсно зрозумів «РУССКОЄ значєніє» їх. Зрозумів, що революція означає «грабь наґраблєннає»; контрреволюція — це кожний «інавєрєц», а найперше — хахол; соціялізм означає мільйони немоскалів — рабів під батогом «вєдущєва» народу; солідарність пролетаріяту означає викачку хліба з 15 мільйонів здохлих хахлів; «гдє так вольна дишит чєлавєк» — це в льохах НКВД та сибірських концентраках; релігія означає десятки тисяч замордованих священиків; «самаапрєдєлєніє вплоть до атдєлєнія» означає «кузькіну мать» та «виварачівай салазкі»; мир значить цвинтар; правосуддя — наган в потилицю; герой — це кат; бог — це «батюшка», що при владі; прогрес це — тисячі гармат, бомб, танків; «пралєтарії всєх стран, саєдіняйтєсь» — це «часи, дєвушкі і водка» «визволених» ним націй; Інтернаціонал — це «дайош растуда єво»… весь світ. Багато ще інших «інастранних» слів зрозумів московський мужик. Добре зрозумів і тим врятував свою імперію від розвалу, а себе від тяжкої праці за хліб насущний.

Московська літературна мова є найменш слов'янська з усіх слов'янських мов, їхня ж наукова мова на всі 100% складається з запозичень у німців, французів та інших європейців; слов'янських термінів є, мабуть, не більше, як один відсоток, бо москвини самі перервали процес послов'янщення (українізації) своєї мови, процес, що розпочався в XVII ст. Натомість москвини дозволили німцям творити московську мову, а згодом і самі французили її щосили. Всім тим москвини проґавили велику, неповторну нагоду створити одну — від Чорного до Білого моря — мову.

Але виникає питання: чи проґавили, чи не хотіли? Мабуть, друге. Мабуть, національний інстинкт підказав їм, що українізація їхньої мови означає поглинення слабенької московської мови далеко сильнішою українською, с. т. українська була б обернулася в державну мову цілої імперії. А від того один крок до гегемонії українців в імперії; два кроки до перенесення імперської столиці до Києва; три кроки до повернення Московщини на старі позиції XI ст., коли вона була колонією Києва. Рятуючись від такої можливосте, стали на цілком протилежний шлях — на шлях віддалити свою мову якомога найдальше від української; для того і закликали німців на поміч. Зробили це не свідомо, а радше інстинктово.

Москвини оборонялися від наступу української мови аж до нашої поразки в 1654 р. в Переяславі. По тій нашій поразці, а особливо по нашій катастрофі в 1709 р. під Полтавою москвини вже самі перейшли в наступ на нашу мову, ясна річ, не шляхом поглинання нашої мови московською, а звиклим для тих варварів шляхом нищення. Колись самі відривали свою мову від нашої, але тепер за таке саме відірвання стріляють українців тисячами. Причина маленька: тоді була українізація московської, а тепер московщення української, тоді москвинам помагали німці, а тепер — жиди.

Таку‑то роль відіграли німці в Московщині. Ми були б несправедливі, якщо б не згадали, що москвини створили один свій власний мовний шедевр, якого не має жодний нарід в світі. Шедевр на всі 100% московський національний («істінна рускій»). Це — їхній широко розповсюджений від мужика до аристократа, включно з імператорами і диктаторами, МАТЮК. Справа не в його гидоті (інші народи, може, мають гіршу лайку), навіть не в його поширенні, але в його унікальній ролі в московській мові. Своїм матюком москвин висловлює цілу гаму своїх почувань: гнів і захоплення, обурення і подив, презирство і ніжність, злобу і любов. Так! Навіть і любов. Всі ці і подібні почуття москвин висловлює одним–єдиним словом лише з допомогою відповідної модуляції та інтонації. Чи має хоч одна якась мова в світі таке «валшебнає» (чудодійне) слово? Жодна не має такої «перлинки». Москвини мають повне право пишатися своїм «вєдущім» народом (за: Б. Гомзин. «Большевизм — органічне московське явище»).